Українська національна революція 1649-1657рр

Українська національна революція 1648 – 1657рр.

План

1. Причини, характер, періодизація Української національної революції.

3. Переяславська Рада. “Березневі статті” 1654 р. Суспільно-політичні наслідки національно-визвольної боротьби у 1648 – 1657 рр. та приєднання українських земель до Російської держави.

Велике революційне хвилювання, що пронеслось багатьма країнами світу у XVI - XVIII ст. докорінно змінило, оновило традиційне суспільство і відкрило нові шляхи розвитку, породило новий буржуазно-капіталістичний тип суспільного устрою і державотворення. Вже з кінця 16 ст. піднялась хвиля повстань і буржуазних революцій, які стали важливими ступенями процесу творення світової історії, призвели до розпаду могутніх імперій і виникнення незалежних капіталістичних держав. Ця хвиля “пробудження” національної свідомості, жага незалежпості й свободи охопила й Україну. Українська національна революція XVII ст. займала важливе місце в ряді Європейських революцій XVI - XVII ст.

Насамперед слід визначити причини, що призвели Україну до цього грандіозного вибуху непокори 1648 р., адже на перших етапах нової історії Європи навряд чи можна виділити повстання аналогічних маштабів. По-перше , слід зазначити, що, перебуваючи в складі Речі Посполитої, Україна не мала жодних шансів на повноцінний політичний та національно-культурний розвиток. Правлячі кола Польщі не визнавали за потрібне надання українським землям хоча б часткової самостійності. Польська державна ідея була провідною, що призводило до денаціоналізації української еліти й інтелігенції шляхом вимушеної консолідації з польською шляхтою. Українці цілеспрямовано не допускались до участі в процесі керівництва і розпорядження власними землями, а також до занять наукою, ремеслами, торгівлею тощо. Отже, економічне і політичне життя зосереджувалось в руках іноземців, переважно поляків. По-друге , що є дуже важливим, суперечності виникали і в сфері суто економічних відносин. Особливо в сільськогосподарському виробництві півдня України, адже розвиток якісно нового типу господарювання, що зумовлювався встановленням козацького

устрою йшов врозріз із панщинним станом господарства, грунтованим на праці кріпаків. Причому закріпачення все нових вільних селян зростало швидкими темпами. До того ж козацтво почало виробляти нові, власні принципи соціальної організації, що радикально різнились від середньовічних принципів Речі Посполитої. По-третє , оссобливо гостре протистояння окреслилось в релігійно-національній сфері. Політика Речі Посполитої відносно православної Церкви була вкінець несприйнятною для етнічного населення України. Прикладались всі можливі зусилля по її ліквідації і впровадження католицизма чи уніатства: закриття православних монастирів і церков, насильницьке навернення до католицизму (уніатства), в той же час будівництво костьолів, жвава діяльність місіонерів католицьких орденів. Дискримінація за релігійною й мовною ознаками в управлінській діяльності, в системі освіти і т. ін., що значно посилювало національне обурення і ненависті до гнобителів. Отже, дія цих чинників, постійні жорстокі репресії колоніального режиму, напрямлені на придушення найменших виявів непокори, до того ж постійні виснажливі напади татар призвели населення до розуміння нестерпності й неспрйнятності свого становища. І це почало давати свої плоди. Бродіння серед найбільш свідомих умів революційних ідей, розвиток і становлення козацтва, як виразника національних інтересів,ядра, навколо якого гуртувались невдоволені маси, утворення ним зародків державних інституцій у південному регіоні, і, нарешті, визрівання національно-визвольної боротьби на Європейському континенті в цілому – все це й призвело до того “вибуху”, що сколихнув і привів до боєвої готовності націю, що вже почала занепадати й вироджуватись під гнітом колоніального становища.

Отже повалення гнобительської влади було вигідне усім верствам населення: селянству, міщанству, духовенству, козацтву, інтелігенції, що й об”єднались задля спільної мети. А саме: добитися ліквідації національно-релігійного гноблення, побудувати власну незалежну державу, знищити феодальне землеволодіння, кріпацтво й утвердити нову систему соціально- економічних відносин на основі приватної власності і праці вільної людини. Що ж до хронологічних меж і типологічної класифікації події, то й досі серед дослідників не існує єдиної думки з цього предмету. Характеризують її як “велике повстання”(Орест Субтельний), “війна”(козацька, селянська, національно–визвольна і т. ін.), “революція” (козацька, буржуазна, національно-визвольна і т. д.). Найсучасніші дані (група істориків на чолі з В.Смолієм) говорять за те, що за характером, маштабами, метою, формами, змінами, що відбулися в соціальному, політичному, економічному й духовному житті суспільсва, подія становила собою саме “Українську національну революцію”, яка продовжувалась на протязі 1648 – 1676 рр. І, відповідно до цього , має місце така її періодизація: