Аграрна реформа П. А. Столипіна

Національний Авіаційний Університет

РЕФЕРАТ

Тема: АГРАРНА РЕФОРМА

П. А. СТОЛИПІНА

Суліма Сергій

1 курс, ФЕН

Київ-2000

Зміст:

1. Економічне і політичне становище в Росії в кінці 19 - початку 20 століття.

2. Політична кар'єра Столипіна.

3. Столипін і Дума.

4. Столипінська реформа.

a) Руйнування общини і розвиток приватної власності

b) Селянський банк

c) Переселення селян

d) Кооперативне рушення

e) Агрокультурні заходи

5. Результати реформи.

6. Причини невдачі аграрної реформи.

Економічне і політичне становище в Росії в кінці 19 -початку 20 століття.

На рубежі 19 і 20 століттясуспільство вступило в нову фазу свого розвитку: капіталізм став світовою системою. Росія, що вступила на шлях капіталістичного розвитку пізніше за країни заходу, попала у другу групу, куди входили такі країни як Японія, Туреччина, Німеччина, США.

На початку 90-х рр. 19 с. в Росії почався промисловий підйом, який продовжувавсядекілька років і йшов дуже інтенсивно. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, яка до кінця століття давала майже половину всієї промислової продукції в її вартісному вираженні. По загальному обсягу продукції важкої промисловості Росія увійшла в число перших країн світу.

Промисловий підйом був підкріплений хорошими урожаями протягом ряду років.

Пожвавлення в промисловості супроводилося бурхливим залізничним будівництвом. Уряд вірно оцінив значення залізниць для майбутньої економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Дороги зв'язали багаті сировиною околиці з промисловими центрами, індустріальні міста і землеробські губернії - з морськими портами.

Головною причиною промислового підйому 90-х рр. з'явилася економічна політика уряду, однієюз складових частин якою стало встановлення митних зборів на товари, що увозяться в Росію і одночасно усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземний капіталів. Ці заходи, за задумом їх ініціаторів, повинні були позбавити молоду вітчизняну промисловість від згубної конкуренції і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали закордонні гроші. У економічній політиці царизму кінця 19 - початку 20 століття, було немало сильних сторін. У ті роки Росія упевнено завоювала позиції на ринках Далекого і Середнього Сходу, витісняючи там своїх суперників. Однак, ця політика залишалася внутрішньо суперечливою. І не тільки тому, що в ній переважали адміністративні заходи і недооцінювалося значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не вистачалосбалансованості між потребами промисловості і сільського господарства.

Незбалансованість господарства стала однією з причин економічної кризи початку 20 століття, яка потім змінилася тривалою "депресією" 1904-1908 років. З 1909 по 1913 рік починається економічний підйом. Внаслідок минулої кризи слабі, маленькі підприємства розорилися, прискорився процес концентрації промислового виробництва. У 80 - 90 роки тимчасові підприємницькі об'єднання заміняються великими монополіями; картелями, синдикатами (Продвугілля, Проднафта і т.д.). Одночасно з цим йде зміцнення банківської системи (Російсько-Азіатський, Петербурзький міжнародний банки). На початку 20 століття Росія була середньо розвиненою країною. Нарівні з високо розвиненою індустрією в економіці країни велика питома вага належала ранньо - капіталістичним і напівфеодальним формам господарства - від мануфактурного до патріархально-натурального. Російське село як в дзеркалі відображало пережитки феодалізму: великі поміщицькі землеволодіння, відробляння, що виявляє собою прямий пережиток барщини. Селянське малоземелля, община з її переділами гальмували модернізацію селянського господарства. Соціально - класова структура країни відображала характер і рівень її економічного розвитку. Нарівні з формуванням класів буржуазного суспільства (буржуазія, дрібна буржуазія, пролетаріат), в ньому продовжували існувати і станові розподілу - спадщина феодальної епохи. Буржуазія займає ведучу роль в економіці країни 20 століття. До цього вона не грала якої-небудь самостійної ролі в суспільно-політичному житті країни, оскільки вона була повністю залежна від самодержавства і залишалася аполітичною і консервативною силою. Дворянство, яке зосередило більше за 60% всіх земель, було головною опорою самодержавства, хоч в соціальному плані воно втрачало свою однорідність, зближуючись з буржуазією. Селянство включало біля 75% населення країни. Воно складалося з: кулаків (20%), середняків (30%), бідняків (50%). І, природно, між ними виникали протиріччя. Наймані робітники, на початку 20 століття, складали біля 17 млн. чоловік. Цей клас був не однорідний. Велика частина робітників складалася з селян, що недавно прийшли в місто, що ще не втратили зв'язок із землею. Ядром цього класу став фабрично-заводський пролетаріат, що нараховував більш трьох мільйонів чоловік. Політичним устроєм в Росії залишалася абсолютна монархія. Хоч в 70-х роках 19 століття був зроблений крок по шляху перетворення державного устрою в буржуазну монархію, царизм зберіг всі атрибути абсолютизму. Закон свідчив: "Імператор російський є монарх самодержавний і необмежений". Вищим судовим

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать