Зміна політичної ситуації в Україні після перемоги Жовтневого збройного повстання 1917р у Петро

Київський Національний

Економічний Університет

Кафедра політичної історії

Реферат на тему

Зміна політичної ситуації в Україні після перемоги Жовтневого збройного повстання 1917р. у Петрограді. ІІІ і І V Універсали Центральної Ради

м.Київ – 2000р.

I. Вступ...................................................................................................... 3

II. Загальна частина......................................................................... 5

1. ІІІ Універсал Української Центральної Ради...................... 5

2. Всеукраїнський з'їзд Рад та його рішення......................... 7

3. Ультиматум Раднаркому Росії. Війна радянської Росії проти УНР............................................................................................................ 8

4. IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення.................................................................................................................. 11

5. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку................................................................... 13

III. Висновки........................................................................................ 16

IV. Список літератури................................................................... 18

I. Вступ

Якщо Лютнева революція була по суті наслідком падіння влади, то причиною другої революції, яку називають Жовтневою, стало захоплення влади. Її здійснили більшовики на чолі з Леніним - група, яку лише шість місяців тому вважали мало­вірогідним кандидатом на владу в Росії.

На початку 1917 р. більшовицька партія Росії, що в основному складалася з ро­сійської та єврейської інтелігенції й робітників, налічувала менше 24 тис., у той час як інші соціалістичні партії об'єднували сотні тисяч членів. Але більшовикам були властиві риси, що в ті хаотичні часи мали куди більшу вартість. Вони являли собою дисципліновану, суворо централізовану партію відданих і досвідчених рево­люціонерів, які в особі Леніна мали геніального вождя, неперевершеного майстра революційної тактики. Впевненість Леніна, його цілеспрямованість, а також обі­цянки дати масам «мир, хліб і землю» завойовували дедалі більше прихильників його партії. До осені 1917 р. більшовицькі лави зросли до 350 тис. Вирвавши більшість у Радах із рук інших соціалістичних партій і піднявши гасло «Вся влада Радам», 7 листопада (25 жовтня за юліанським стилем) більшовики скинули тонучий Тимчасовий уряд і заявили від імені Рад робітничих і селянських депутатів про свої претен­зії pа владу.

Більшовики в основному зосереджувалися в промислових центрах Росії і на Україні мали мізерний вплив: у 1918 р. їх налічувалося тут якихось 4-5 тис., голов­ним чином у Донбасі. Відтак, серед понад 2 млн. робітників України прибічники біль­шовиків складали крихітний відсоток. Для порівняння: самі лише українські соціал-революціонери в цей час мали понад 300 тис. членів. До того ж оскільки більшовицька програма була в основному звернена до пролетаріату, серед якого українці були слабко представлені, вона мало їх приваблювала. Промислові робітники України були переважно росіянами та євреями й складали 75% членів партії. Відтак, за сло­вами радянського історика Миколи Попова, «більшовики на Україні були партією росіян і русифікованого пролетаріату».

Як і більшість росіян на Україні, більшовики вороже поставилися до українського руху. Як марксисти, вони побоювалися, що цей рух підірве єдність робітничого кла­су; як представники панівної меншості, вони відчували загрозу нещодавно покірної більшості, що мобілізувалася; і як мешканці міста, вони з презирством дивилися на рух, котрий спирався на селянство. Для одного з провідних більшовиків Християна Раковського проблематичним було визнати навіть сам факт існування українського народу. Про поширеність таких поглядів у партії свідчив один із небагатьох видатних українських більшовиків Микола Скрипник: «Для більшості членів нашої пар­тії Україна не існувала як національна одиниця; Один із найвпливовіших більшо­вицьких вождів на Україні Георгій Пятаков відверто заявив, що партія повинна остаточно відкинути гасло права націй на самовизначення. З іншого приводу він ка­зав: «Ми не повинні підтримувати українців, оскільки їхній рух невигідний проле­таріатові. Росія не може існувати без українського цукру, промисловості, вугілля, крупи тощо».

Проте Ленін був надто обережним політиком, щоб дозволити таким підходам формувати партійний курс. Він зрозумів, хоч і з деяким запізненням, що націона­лізм є могутньою силою, якою партія могла б скористатися. Тому він сформулю­вав досить плутане твердження, що більшовикам належить визнати й навіть сприяти здійсненню права пригноблених народів на культурний розвиток і самоврядування, доти, - і тут йшло дуже важливе застереження, - доки це не перешкоджало проле­тарській революції. Так, наприклад, якщо український націоналізм вів до відокремлення українських робітників від російських, то це, за Леніним, являло собою бур­жуазний націоналізм, з яким належало неухильно боротися. Інакше кажучи, в теорії національні прагнення українців визнавалися, а на практиці - відкидалися.

Велика перевага такого підходу полягала в тому, що він дозволяв робити вигляд, наче більшовики симпатизують прагненням українців і тому за

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать