Філософ Жан-Жак Руссо

Вступ.

Освіта з'явилася політичною ідеологією, філософією і культурою епохи катастрофи феодалізму і твердження капіталістичного суспільства.

Представники німецької класичної філософії високо оцінювали внесок Освіти в розвиток революційної філософської думки. Кант пропонував розглядати Освіту як необхідну історичну епоху розвитку людини, сутність якого складається в широкому використанні людського розуму для реалізації соціального прогресу. Гегель характеризував Освіту як раціоналістичний рух XVIII століття в області культурного і духовного життя, засноване на запереченні існуючого способу правління, державного устрою, політичної

ідеології, права і судочинства, релігії, мистецтва, моралі.

Найбільшими мислителями й ідеологами цієї епохи стали Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Ламетрі, Руссо та ін., вони розробили нові людські і суспільні ідеали "освіченого життя" і вплинули на розвиток прогресивної буржуазний идеолгії.

У даній роботі будуть розглянуті основні положення світоглядної системи Жана-Жака Руссо і його внесок у формування нового образа суверенної людини і суспільства в цілому.

I. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ОСВІТИ

Епоху Освіти в Західній Європі випереджає в XVII столітті суспільний прогрес реальних знань, необхідних для потреб матеріального виробництва, торгівлі і мореплавання. Наукова діяльність Г.Гоббса, Р.Декарта, Г.В.Лейбніца, И.Ньютона, Б.Спінозы і голландських картезианців знаменувала новий етап у звільненні науки від духовної влади релігії, буржуазний ріст точних і природничих наук - фізики, математики, механіки, астрономії, становлення матеріалізму Нового часу.

Виникнувши в XVII столітті в Англії (Локк), просвітительська ідеологія одержує широке поширення у Франції XVIII століття (Монтеск'є, Гельвеций, Вольтер, Гольбах, Руссо). В другий половині XVIII століття і перших десятиліть XIX століття антифеодальна ідеологія Освіти розвивається в Північній Америці (Франклін, Купер, Пейн), Німеччини (Мессинг, Кант), Росії (Радищев, Новіков, Козельский) і країнах Східної і Південно-Східної Європи (Польща, Югославія, Румунія, Угорщина). Розвиток просвітительської ідеології країн Сходу в XIX столітті - початку XX століття, незважаючи на національну своєрідність, свідчить про теоретичну єдність основних ідей Освіти.

Складовою частиною Освіти була передова буржуазна філософія XVIII століття - початку XIX століття, що теоретично обгрунтувала необхідність буржуазно-демократичних соціальних перетворень. Конкретним різновидом філософії Освіти з'явилася "дейстська форма матеріалізму", представники якої (Вольтер, Вольф, Д.Г.Анічков) виходили з метафізичної онтології кінцевого світу, абсолютного дуалізму причини і наслідки, матерії і рухи, еволюції і доцільності. У гносеології деісти, як правило, розділяли ідеалістичну теорію уроджених ідей, раціоналістичну концепцію збігу логічного і реального проходження, ідеї субстанціональності душі і деяких положень агностицизму. Деісти розглядали бога як розумну першопричину світу, а "природну релігію" як соціальний регулятор історичного процесу. Критика феодалізму привела деістів до заперечення теологічного пояснення історичного процесу і твердженню раціоналістичної теорії суспільного договору (Руссо, Джефферсон, В.В. Папуг).

Інша історична форма філософії Освіти - матеріалізм XVIII століття - формувалася шляхом філософської критики теоретичних основ деізму на базі матеріалістичного природознавства. У рішенні основного питання філософії матеріалісти епохи Освіти (Мелье, Дідро, Гольбах, Форетер, Радищев) відкинули суб'єктивний ідеалізм Берклі і почали природно-наукове обгрунтування концепції матерії як об'єктивної реальності. Вони вважали життя і свідомість функцією визначеної організації матерії, що сформувалася в результаті тривалого історичного розвитку. У теорії пізнання матеріалісти відкинули агностицизм, картезіанську концепцію уроджених ідей, включаючи ідею бога, і послідовно розвивали основні положення матеріалістичного сенсуалізму, що затверджував, що джерела людського знання - це відчуття і сприйняття.

Відповідно до поділу філософських поглядів сформувалося два "покоління" французьких просвітителів.

Ідейними вождями "старшого покоління" були Вольтер і Монтеск'є. Вірячи в історичний прогрес, вони звичайно не зв'язували його з політичним розвитком мас, покладаючи надії на "освіченого монарха" (Вольтер) чи пропагуючи конституційну монархію по англійському зразку і теорію "поділу влади" (Монтеск'є).

Діячі другого етапу французьких просвітителів - Дідро, Гельвецій, Гольбах і ін. - були у своїй більшості матеріалістів. Центральною подією цього етапу можна вважати випуск " чи Енциклопедії Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" у 1751-1780 роках. Ця робота давала людям деяке загальне представлення про навколишній світ, на основі котрого вже повинна була формуватися самостійна здатність судження в кожної людини, що робить його суверенною особистістю.

В міру наближення революції вплив добутків, що містять більш радикальну критику феодального ладу. Це, насамперед, трактат Ж.Ж.Руссо "Про суспільний договір" (1762).

Найважливіші ідеї Освіти - ідея знання, освіти й ідея здорового глузду. З культом здорового глузду, розуму зв'язане прагнення просвітителів підкорити ідеальному початку і суспільний лад, державні установи, якою, за їхніми слова