Криміногенна ситуація та стан економіки в аграрному секторі України

Криміногенна ситуація та стан економіки

в аграрному секторі України

Перехід України до ринкових умов господарювання через відсутність відповідного досвіду його здійснення і чітких методик щодо вибору раціональних форм діяльності підприємств агропромислового комплексу є складним процесом, сповненим рядом протиріч. Безперервні реформування, зміна правового поля, ринкові перетворення, перехід від одних схем управління до інших, створення нових господарських структур шляхом роздержавлення і приватизації, формування багатоукладної економіки в аграрному секторі, заснованої на різних формах власності, поки що не дали відчутних результатів та призвели до виникнення кризового стану у галузі.

Останнім часом намітилася тенденція прогресуючого спаду виробництва всіх видів продукції сільського господарства. У 1999 році обсяг всієї продукції порівняно з 1990 роком скоротився на 51,5 %, у тому числі продукції рослинництва на 47,1 % і тваринництва на 55,8 %.

Валовий збір зернових культур за цей період зменшився у 2,1 рази (з 51 009 тис. т до 24 581 тис. т), у тому числі пшениці — у 2,2 рази (з 30 374 тис. т до 13 585 тис. т), цукрових буряків — у 3,1 рази (з 44 264 тис. т до 14 064 тис. т).

Широкого розповсюдження набула негативна тенденція скорочення посівних площ сільськогосподарських культур у господарствах усіх категорій.

Поряд зі скороченням посівних площ сільськогосподарських культур та валового збору сільськогосподарської продукції, знизилась урожайність зернових культур з 35,1 ц з 1 га у 1990 р. до 17,7 ц у 1999 р., у тому числі озимої пшениці — з 40,2 ц до 23,2 ц, ярої — з 30,2 ц до 17,0 ц, цукрових буряків — з 276 ц до 156 ц, соняшника — з 15,8 ц до 10,0 ц, картоплі — з 117 ц до 82 ц, овочів — з 149 ц до 111 ц.

Відмічається спад виробництва основних видів сільськогосподарської продукції на душу населення, зокрема, зерна у 2 рази, цукрових буряків — у 3, м’яса — у 2,5, молока — у 1,7, яєць — у 1,8.

Для України буряківництво було провідною і, що найголовніше, прибутковою галуззю сільського господарства. У 1986 — 1990 рр. вихід сировини у середньому становив 43,8 млн т щорічно. Для прикладу, Франція на той час вирощувала 26,3; США — 21,3; ФРН — 19,1; Польща — 10,1 млн т.

Найбільші площі посіву буряків припадали на Вінницьку, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську, Кіровоградську, Сумську, Тернопільську та Київську області.

Україна, яка протягом багатьох років виробляла цукор не тільки для забезпечення внутрішніх потреб, але й для поставок на експорт, що давало значні надходження до державного бюджету, з 1990 р. почала втрачати позиції лідера буряківництва в Європі. Якщо у 1998 р. Україна експортувала цукру на 36 522,3 тис дол. США, то у 1999 р. — на 14 895 тис. дол. менше. Проте, імпорт цукру-сирцю за цей період збільшився на 33 156,3 тис. дол. США. Сьогодні ця важлива галузь опинилася у критичному становищі, основними причинами якого є повна втрата державного впливу на економічні процеси у цукробуряковому виробництві та контролю за випуском і реалізацією продукції; відсутність обгрунтованої державної економічної політики у цукровій та суміжних підгалузях промисловості, а також недосконалість законодавства щодо ефективного функціонування виробництва у ринкових умовах; недостатнє фінансування технічних і матеріальних ресурсів; бартеризація економічних взаємовідносин між виробниками сировини і заводами; значне подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, а також техніки для вирощування, збирання, транспортування і переробки цукрових буряків. Крім того, завезення до Росії та інших країн СНД сировини з тростини і вироблення з нього більш дешевого цукру сприяє витісненню з внутрішнього ринку вітчизняного цукру.

Через відсутність достатньої кормової бази (посівні площі кормових культур зменшилися у 1,4 рази), поголів’я великої рогатої худоби скоротилося у 2,3 рази (з 24 623 тис. голів у 1991 р. до 10 620 тис. голів на початок 2000 р.), що є нижчим за рівень 1941 р. (10 996 тис. голів). Зрозуміло, що збільшення виробництва м’яса у цей період не відмічалося, навпаки, спостерігався щорічний його спад. Якщо у 1990 р. було вироблено 4 358 тис. т м’яса, то у 1999 р. лише 1 695 тис. т. Одночасно зменшився експорт живих тварин та продукції тваринництва з 438 662,3 тис. дол. США у 1997 р. до 274 107,6 тис. дол. у 1999 р., або на 62,5 %.

Різко знижується рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції. У 1990 р. рівень рентабельності зерна складав 275,1 %, цукрових буряків — 29,5 %, м’яса великої рогатої худоби — 20,6 %.

Останнім часом сільськогосподарські підприємства всіх форм власності продають менше зерна заготівельним організаціям та переробним підприємствам, у 1990 р. їм було продано 11 520 тис. т зерна пшениці, 3 700 тис. т кукурудзи, 1 615 тис. т ячменю, 178 тис. т гречки, 571 тис. т зернобобових та ін; у 1999 р., відповідно, — 977, 7, 250, 4, 6 тис. т. Проте, більшість зерна реалізується на ринку та за бартерними угодами. У 1995 році 37,5 % зерна (від загального обсягу реалізації) продавалося заготівельним організаціям, 19,2 % — на ринку, 30,3 % — населенню та 12,8 % — за бартерними угодами. Тепер 33,7 % зерна продається за бартерними угодами, 30,2 % — населенню, 25,2 % — на ринку і лише 10,7 % — заготівельним організаціям та переробним підприємствам. За таких умов в окремих регіонах України виникають проблеми з хлібом. У Дніпропетровській області на виробництв