Основи четвертинної геології

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Геологічний факультет

Кафедра гідрогеології та інженерної геології

Заочна форма навчання

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

"Геоморфологія"

на тему

"ОСНОВИ ЧЕТВЕРТИННОЇ ГЕОЛОГІЇ"

Київ – 2011

ОСНОВИ ЧЕТВЕРТИННОЇ ГЕОЛОГІЇ

Четвертинна (антропогенова) система істотно відрізняється від інших систем фанерозою і її вивчення виділилося в окрему наукову дисципліну - четвертинну геологію. Її відокремлення обумовлене своєрідністю використовуваних методичних прийомів дослідження і специфікою комплексу проблем, що вирішуються. Четвертинний період - останній і відносно короткий (1,8 млн.р.) відрізок геологічної історії, упродовж якого рельєф Землі, площі і контури її морів і суші практично не відрізнялися від сучасних. Морські відклади переважають у складі четвертинної системи. Проте їх вивчення пов'язане з великими складнощами. Тому основним об'єктом четвертинної геології залишаються відклади, розвинені в межах суші, де панують континентальні відклади. Континентальні четвертинні відклади поширені на поверхні суші практично всюди, утворюючи суцільний зімкнутий покрив або локалізуючись переважно в депресіях рельєфу.

Зазвичай вони складають роз'єднані тіла, що знаходяться в складних взаємовідносинах прилягання і латеральних переходів, частіше усього розташованих на різновисотних рівнях. Тому їх генезис, умови утворення і вікові відмінності неможливо зрозуміти без аналізу історії розвитку рельєфу.

Тому первинного значення набувають геоморфологічні дослідження як передумови літогенетичних і стратиграфічних споруд.

Велика строкатість літологічного складу і складна будова покриву четвертинних континентальних відкладів сильно ускладнюють фаціальний аналіз, без застосування якого важко або неможливо вирішити генетичні і стратиграфічні завдання. Цей аналіз успішно здійснюється тільки на базі вчення про генетичні типи континентальних відкладів.

Генетичні типи континентальних відкладів

Під генетичними типами розуміються комплекси осадових утворень, з тісним парагенезисом, причинно обумовлені діяльністю певного панівного чинника акумуляції.

Кожному генетичному типу властиві особлива форма залягання складових його відкладів, їх просторовий і генетичний зв'язок з певними формами і елементами рельєфу, а також стадіями їх розвитку і специфічні закономірностями латеральної і вертикальної фаціально-літологічної мінливості.

Тільки виділення генетичних типів дозволяє розробити надійну методику розчленовування і кореляції розрізів цих відкладів і їх картування.

Усі континентальні четвертинні відклади поділяються на два класи: кор вивітрювання і осадових відкладів. Клас кор вивітрювання включає елювіальний ряд; клас осадових відкладів - п'ять рядів: субаерально-фітогенний, схил, водний, льодовиковий і вітровий. Відклади підземно-водного ряду, що включає осадові відклади печер і джерел, грають незначну роль в загальному четвертинному покриві суші.

Елювіальний ряд

Цей ряд виділяється в особливий клас кор вивітрювання. Процес формування елювіальних утворень пов'язаний з вивітрюванням різних гірських порід під впливом фізичних, хімічних і біогенних чинників. В межах елювіального ряду виділяються дві генетичні групи: власне елювій і ґрунти.

Елювій - топографічно не зміщені продукти зміни корінних порід. Найчастіше - рихлі утворення, розташовані на материнських корінних породах, продуктами руйнування яких є.

Літологічний склад елювію і потужність кор вивітрювання визначають:

- клімат;

- склад гірських порід;

- рельєф поверхні;

- час (тривалість процесів вивітрювання).

Найбільш потужні (80-100 м і більше) кори вивітрювання на магматичних і метаморфічних породах відомі в тропічних і субтропічних зонах, де поєднуються високі температури, значна вологість, відносно вирівнюється по рельєфу і тривалості часу формування.

У них чітко виражена вертикальна зональність (від низу до верху): початкова порода - дезінтегрована дресвяниста зона (уламки гірських порід і мінералів) - глиниста (гідрослюдисто- монтморилонітово-бейделітова) - каолінітувато-каолініто-гібситова - зона гідрооксидів Fe і Al.

Елювіальні утворення є одним з основних джерел початкового матеріалу, що розноситься різними агентами денудації.

Ґрунти - особлива генетична група елювіального ряду, що є поверхневою частиною кор вивітрювання. Їх розвиток тісно пов'язаний з підстилаючими материнськими утвореннями (створюють їх мінеральну основу) і зі значною взаємодією з рослинним покривом суші, що викликає біолого-хімічний кругообіг речовини. При цьому важливе значення має складне поєднання хімічного розкладання мінеральної основи ґрунтів (утворення ґрунтового елювію) і накопичення перегною, або гумусу.

Таким чином, ґрунт є складною геобіологічною системою, що істотно відрізняється від зони підґрунтя.

Поширення ґрунтів, їх склад залежать від біоклиматичної обстановки, складу материнських порід, рельєфу поверхні і положення рівня ґрунтових вод. В.В. Докучаєв на основі вивчення розподілу і різного поєднання вказаних природних чинників висунув положення про широтну (чи горизонтальну) зональність ґрунтів на рівнинах і вертикал

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать