Тема кохання в трагедії Й. Ґете "Фауст"

Тема кохання в трагедії Й. Ґете "Фауст"

Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумління щодо виходу з вічного замкненого кола: Я рвуся від жаги, і в насолоді я жаги жадаю. Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Ґете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: Крізь маску побачила вона Мого ума приховану могутність. Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фаурта недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.

Трагедія «Фауст» — вершина творчості Гете і один із найвидатніших творів світової літератури.

«Найвеличніше творіння поетичного духу»

Вершинним злетом письменницьких пошуків Гете стала філософська трагедія «Фауст», над якою він працював більшу частину свого життя і яка стала своєрідним підсумком його болючих роздумів над проблемами сенсу людського життя, його моральних цінностей і духовних запитів. Гетевський «Фауст» — це і своєрідний підсумок ідейних пошуків усієї доби Просвітництва, і водночас один з найвидатніших творів світової літератури, який, за словами Олександра Пушкіна, «є найвеличнішим творінням поетичного духу, представником новітньої поезії, як "Іліада" є пам'яткою класичної давнини».

Задум трагедії. Образ Фауста, подібно до образів Прометея, Дон Жуана, Дон Кіхота, Гамлета, належить до так званих «вічних» образів людства, тобто таких образів, які найбільш виразно і яскраво концентрують у собі сутність певних сторін людської природи, втілюють певний тип людської поведінки. Образ Фауста символізує передусім непереборну жагу людини до пізнання, до осягнення таємниць природи і всесвіту, до усвідомлення сенсу власного існування та місця людини в загальній картині світобудови. Водночас образ Фауста має й історичну основу. Справжній Фауст, ім'я якого — Йоганн Георг, народився наприкінці XV ст. в одному з провінційних німецьких містечок. Вчився в університеті, був знайомий з видатним німецьким гуманістом Ульріхом фон Гуттеном, деякий час учителював, а згодом мандрував Німеччиною, здобувши славу лікаря, алхіміка, астролога. Дивовижні знання та вміння Фауста спричинили чутки про його зв'язок з дияволом, а його трагічна смерть (він загинув близько 1540 р. від вибуху під час своїх нічних занять алхімією) породила легенду про те, що диявол буцімто задушив Фауста і забрав його душу, яка, згідно з угодою, була платнею за отримані від диявола знання.

В Німеччині легенда про Фауста була дуже популярною, її перший літературний запис зробив відомий книготорговець Йоганн Шпіс, видавши у 1578 р. у Франкфурті-на-Майні так звану народну книгу про Фауста — «Історію про доктора Фауста, славнозвісного чародія та чорнокнижника». Першу драматургічну обробку легенди про Фауста здійснив знаменитий сучасник Шекспіра, англійський драматург Крістофер Марло, створивши трагедію «Трагічна історія доктора Фауста» (видано в 1604 р.). Поряд з іншими літературними обробками фаустівський сюжет здобув надзвичайну популярність і в народному театрі, особливо в лялькових виставах, глядачем яких у дитинстві був і Гете. Так відбулось перше знайомство письменн

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать