Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1930 рр.

Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1903 рр.

1. Загальні особливості української культури у ХХ ст.

Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв'язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української культури ХХ ст., то однією з її принципових особливостей є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську “відлигу”, брежнєвський “застій”, горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

Говорячи про роль геополітичного чинника у розвитку української культури, необхідно підкреслити, що до середини сторіччя територія України входила до складу різних держав: СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Лише після Другої світової війни сталося об'єднання українських земель. У 1954 р. до складу Української РСР було включено Крим.

Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-і і 70-і роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку – в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні – Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові – Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство ім. Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні – православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, напр., капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.

Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М. Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.

Чинники, що гальмували розвиток культури в Україні:

o класове та національне протистояння в ході революції;

o надмірна політизація суспільного життя;

o фізичне знищення діячів культури та матеріальних цінностей;

o масова еміграція інтелігенції;

o часті зміни політичних курсів на різних етапах революції.

Діяльність щодо відродження української культури розпочала ще Центральна Рада, однак через непевність ситуації, короткий термін існування УЦР ці спроби не дали бажаних результатів.

З початком визвольних змагань активізували свою діяльність "Просвіти", що сприяли поширенню освіти на селі, організовували бібліотеки, хорові колективи, драмгуртки тощо. За період з 1917 по 1921 р. їх кількість в Східній Україні зросла з 952 до 4227.

За часів Центральної Ради в Україні було змінено навчальні програми, засновано 53 українські гімназії.

У березні 1917 р. з ініціативи М. Грушевського Українське наукове товариство почало розробляти статут Української академії наук. Воєнні дії зупинили підготовчі роботи.

Помітні зміни у сфері культури відбувалися за часів Гетьманату. Головними здобутками української культури цього часу стали:

• створення Академії наук (1918), президентом якої став видатний російський та український вчений світового рівня В. Вернадський. Академія наук мала три відділи - історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний;

• створення нових україномовних шкіл. Восени 1918 р. в Україні вже налічувалося близько 150 українських гімназій, поміж них і сільські. Для незаможних учнів цих гімназій встановили 350 іменних стипендій - імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін.;

• зростання кількості українських підручників, прийняття закону про обов'язкове вивчення української мови та літератури, історії й географії України у всіх середніх школах;

• створення при міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського комісії у справах вищої школи й наукових інституцій. За її рішенням утворений у 1917 р. у Києві народний університет реорганізовано у Державний український університет, який діяв паралельно з російським університетом святого Володимира. Відкрився український університет у Кам'янці-Подільському;

• заснування у серпні 1918 р. Національної бібліотеки України, в якій збиралися всі пам'ятки духовного

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать