Кобилянська Ольга Юліанівна

Кобилянська Ольга Юліанівна

Біографія

Ольга Кобилянська, видатна українська поетеса, народилася 27 вересня 1863 року в місті Гура Гумору (пд. Буковина). В 1868 році Кобилянська переїхала в Сучаву, і в 1875 - в Кимполунга, закінчила тут німецьку початкову школу, де розвинулася не тільки фізично, а й духовно, та виробила в собі жагу до знань, завдяки чому при неповній середній освіті стала, стала висоосвіченою для свого часу жінкою. Давала свої приватні уроки української мови, навіть викладала інші предмети. Вона захоплювалася малюванням, музикою, кінним спортом, та над усе любила природу.

Потяг до творчості прокинувся рано, в молоді роки. Він пов’язаний з потягом до освіти та знань. Освіту та самоосвіту письменниця здобувала при допомозі старших братів, які навчалися в гімназіях, а згодом і в університетах. З 12 років писала свої перші вірші, які присвятила матері. Значний вплив на формування Кобилянської як людини і митця мала Софія Окуневська – широко освічена як на свій час жінка, яка першою в Австро-Угорщині здобула в Цюріху вищу медичну освіту. Саме через Окуневську та Франка йшло наближення письменниці до української літератури. Формування основ світогляду письменниці припадає на 70-80 рр. Воно проходило в складних умовах тогочасної дійсності, коли домінуючими в суспільному житті Буковини (як і Галичини та Закарпаття) були ідеї вірнопідданного служіння цісарському тронові Австро-Угорської монархії. Кобилянська опановувала кращими творами української, російської та зарубіжної літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Шевченка, що розвинула в ній національну свідомість, загострила зір на соціальне становище народу, а також Марка Вовчка, яка розкрила перед нею кріпацьку дійсність на Наддніпрянщині, підневільне становище жінки, та І.Франка – провісника грядущої бурі, співця вічного революціонера, що “тіло рве до бою”, каменярів людського поступу. Душа була сповнена любові і страждання життя, юна дівчина шукала щастя-долі, прагнула реалізувати свої багаті духовні сили як жінка і письменниця. Більшою чи меншою мірою її ранні твори (“Гортенза”,1879; “Доля чи воля”,1883; “Картина з життя Буковини”,1885; “Видиво”,1885; “Людина з народу”,1886; “Вона вийшла заміж”,1886; в 1888-1895 Кобилянська пише розповідь "Царівна" та ін.), написані німецькою мовою, є сповіддю авторки, криком і болем її душі. Ця внутрішня передісторія раннього творчого самовиявлення О. Кобилянської завершилася написанням повісті “Вона вийшла заміж”, що після переробок, мовно-стилістичних виправлень українського тексту народилася вдруге під назвою “Людина”(1886-1891). З появою цього твору почалося літочислення О.Кобилянської як української письменниці. Українськомовна творчість у художній практиці О.Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку “Людини” в контекст літератури Шевченка і Франка.

Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов’язане з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в творчості письменниці. В другій половині 90-х років вона, з одного боку , шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції, з іншого - дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього апогею в повісті “Земля”(1901) - найвищому досягненні О.Кобилянської на цьому шляху. Письменницю ваблять образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури.

Так у творчості О. Кобилянської дедалі виразніше починають звучати соціальні мотиви, поглиблюючи той реалістичний напрям в українській літературі на зламі двох століть,що його репрезентували І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Л.Мартович, Марко Черемшина.

В 1891 Кобилянська переїздить в Чернівці і живе тут постійно. Тут знайомиться з письменником О. Маковеєм, під впливом якого вона пише. Він читає її розповіді в газеті "Буковина", що вона друкує і публікує з І. Франко, М. Равли-ком, М. Грушевським і підтримує дружні відносини.”. В 1909 році розповідь "В неділю рано зілля копала". О. Кобилянська складає свої чудові розповіді. У тих тяжких умовах, в яких опинилась О.Кобилянська в 20-30-х рр., велику підтримку подала їй громадськість Радянської України, до якої вона з надією звертала свій погляд. Протягом 1925-1932рр.у видавництвах Харкова і Києва вийшло чимало видань творів письменниці, з яких одне – дев’ятитомне. Яскравим виявом піклування про О. Кобилянську було призначення їй Радянським Урядом у 1927р персональної пенсії.

Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях в тяжкий час поневолення Північної Буковини румунсько-фашистськими загарбниками, які переслідували письменницю, готували над нею судову розправу.

В основу твору лягла трагічна подія, що сталася восени 1894 р. В селі Димка на Буковині, в сім’ї селянина у якій брат убив брата. Вперше про цю подію О.Кобилянська згадує в “Царівні”. В нарисі “На полях” теж є згадка про цю трагедію, розгорнуту у широке полотно в повісті “Земля”.

В автобіографії “Про себе саму” (1912) О.Кобилянська пише:

“Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з ’ явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як крилами ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання цієї повісті дало