Літературна спадщина Франческо Петрарки

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКИ

РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ В ЛІРИЦІ ПЕТРАРКИ

РОЗДІЛ 3. СПАДКОЄМЦІ, ПОСЛІДОВНИКИ ТА ЕПІГОНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Франческо Петрарка – видатний культурний діяч доби Відродження і один з засновників італійського гуманістичного руху. Його діяльність охоплювала релігійну, політичну, філософську, дипломатичну площини, проте найбільше він став відомим нащадкам як літературний діяч, майстер ліричної поезії. Незважаючи на те, що Петрарці належить чимало філософських, історичних та інших творів латиною, класиком світової літератури його зробили саме ліричні вірші – сонети, канцони, балади тощо. Саме тому, досліджуючи внесок поета в розвиток світової літератури, найбільш актуальним буде розглянути саме його ліричні твори, перш за все – сонети зі збірки «Книга пісень».

Мета даного дослідження – виявити жанрову специфіку лірики Петрарки та її місце у розвитку світової літератури. Для досягнення цієї мети потрібно виконати кілька завдань:

- встановити особливості творчого шляху Франческо Петрарки, умови створення його ліричних творів;

- виявити співвідношення форми та змісту поезій Петрарки, зрозуміти причини обрання саме такого жанру поезії, як сонет;

- проаналізувати розуміння ліричних творів поета сучасниками та нащадками, підкреслити акценти, які вбачали в його творах.

Об’єктом роботи обрано літературну спадщину Франческо Петрарки, а предметом – корпус ліричних творів, перш за все – збірку «Книга пісень». Відповідно до мети та завдань роботи, її структура складається з трьох розділів. У першому йдеться про становлення особистості Петрарки, його життєвий шлях та складання умов, у яких народжувалася його лірика; також тут розглянуті інші сфери його літературної діяльності. Другий розділ повністю присвячений збірці «Книга пісень», жанровим особливостям ліричних творів майстра. Третій розділ розповідає про вдалі та не зовсім спроби інтерпретувати лірику Петрарки та наслідувати його оригінальний стиль.

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКИ

Франческо Петрарка народився і провів перші роки життя в мандрах. Його батько Пьєтро ді сер Паренцо був вигнаний з Флоренції разом із Данте, тривалий час подорожував з родиною містами Тоскани, а в 1312 році, коли Франческо було близько 9 років, родина осіла у Франції (тому він знав прованську мову та поезію). Тут майбутній поет закінчив школу та поступив до університету Монпельє, а в 1320 році закінчив правову освіту в Болонському університеті. Здобуваючи за батьковим бажанням освіту юриста, Петрарка все більше схилявся до літературної творчості, оволодів латиною та добре знав латинську класику. Після смерті батька Франческо повернувся до Авіньйона, де був посвячений у священики, а завдяки своєму університетському товаришу Джакомо отримав підтримку впливової фамілії Колонна. Страсна п’ятниця 1327 року стала днем, коли поет зустрів свою найголовнішу музу – Лауру, до якої крізь усе життя проніс нерозділене кохання. Не маючи змоги відкрито кохати, Петрарка обирає усамітнений спосіб життя в Воклюзі, але його поезія та політична активність зробили його відомим, і в 1341 році поет був вінчаний лавровим вінцем у Римі (за таке право з Римом сперечалися Париж і Неаполь, але Вічне місто перемогло, і на Великдень, 8 квітня 1341 року, відбулася коронація). Італія полонила поета, і подальше його життя пов’язане з нею – він мешкав у Римі, Пармі, Мілані, Венеції, Падуї, а закінчив своє життя в невеличкому селищі Арква, де й помер у 1374 році, не доживши один день до свого сімдесятиріччя.

Одним із головних і найбільш відомих творів Петрарки вважають його поетичну збірку «Canzoniere» («Книга пісень»). Ця книга складалася з творів, що були написані італійською мовою і вже до початку XVII століття витримала близько 200 перевидань. Коментуючи прижиттєві редакції тексту, Н. Томашевський вказує, що деякі твори автор знищив, як такі, що не були гідними виконати високу мету збірки (присвяченої коханій Лаурі) [4, с. 8]. Перша редакція збірки (1342-1347) нараховувала тільки 25 творів, але структурно могла бути (і була) доповнена пізніше. У 1347-1350 роках Петрарка робить другу редакцію збірки, де вже з’являється розподіл на дві частини – «На життя Мадонни Лаури» та «На смерть Мадонни Лаури». Третя редакція, вже значно розширена, налічувала 215 віршів італійською, а сьома, створена близько 1372 року, – вже 366 творів (263 – в першій частині, і 103 – в другій). Остаточна прижиттєва редакція, яка досі збереглася в так званому Ватиканському кодексі 3195, складалася вже не тільки з поезій до Лаури, а й містила політичні та релігійні, моральні та побутові за тематикою вірші. Також у цьому кодексі передбачені чисті аркуші, скоріше за все, для подальших доповнень. Цей корпус буде аналізований докладніше в наступному розділі, що присвячений жанровим уподобанням Франческо Петрарки.

Петрарка ще в юності почав писати твори латинською мовою, вважаючи тоді віршування італійською не більш як несерйозною розвагою. Латинська ж його поезія є дуже складною, витонченою та майстерною. М. Гершензон писав у передмові до свого перекладу творів поета: «Латинська мова Петрарки – концентрований продукт романського духу: стилістика Цицерона, що ускладнена італійським перебігом думки; тому вона надзвичайно складна для перекладу будь-якою не-романськ

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать