Магічні предмети у романі Гофмана "Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер"

Магічні предмети у романі Гофмана «М алюк Цахес, на прізвисько Цинобер»

Твори німецького письменника епохи романтизму Є.Т.А. Гофмана густо насичені предметними образами, які відіграють активну роль у розвитку сюжету. Магічні предмети у творі витісняють звичайний речовий світ; усяка річ тут пройнята чарівністю. Привертає увагу й той факт, що Гофман уперше показав владу речей над психікою людини і над її звичками.

Образ-річ у романтиків набуває особливої ваги, бо дає змогу наочно виразити авторську концепцію людини як такої, що здатна змінювати світ. У структурі літературного образу «зростає роль наочності, вагомості зорових уявлень». Скажімо, описам Гофмана «властива надзвичайна «речовинність», предметна конкретність, яка, безперечно, бере початок у його мисленні як живописця.

Опис речей, що з них складається середовище, в якому перебуває людина, часто становить основний масив тексту Гофмана, та й сюжетні події автор розвиває, спираючись на безліч предметних деталей. Отже, предметом зацікавлення Гофмана як наратора служить сфера не дієгезису, а мімезису. На це існують причини й суб'єктивні і об'єктивні. Гофман був гарним художником і сприймав реальність насамперед як «зоровий образ», а до того ж володів особливим даром його точного відтворення. Саме Гофман одним із перших серед німецьких письменників-урбаністів створив чудові у своїй конкретності картини сучасного йому Берліна. Манера письменника може видатися навіть натуралістичною, але натуралістичність – це ще, звичайно, не натуралізм як такий.

Власне, ця ситуація репрезентативна: адже в казковій новелі Гофмана реалізовано загальноромантичну еволюцію, яка полягала, між іншим, і в зростаючому прагненні до конкретики зображення. Художня функція елементів натуралістичного мислення в романтичній літературі багатолика. Відомо, наприклад, що романтики вдаються до них, щоб повніше і яскравіше окреслити сферу бездуховності, витоки якої – у світі вузьколобого буржуа-обивателя, у його практицизмі та філістерстві, розсудливості та егоїзмі»; елементи натуралістичного мислення, покликані окреслити параметри бездуховного, міщанського світу, «визначають «натуралістичний» колорит опису глухої філістерської Німеччини в «Крейслеріані» Гофмана…». Усе це – свідчення певної митецької установки й вимагає спеціальної уваги.

Як стверджує А. Ботнікова, «у Гофмана фантастичне проникає у саму реальність, надає їй фантасмагоричного звучання, інколи веселого, інколи зловісного…». Але основне в Гофмановому описі-внутрішня динаміка, імпліцитна логіка розвитку. І пов'язано це зі зміною художньої функції предмета.

Під таким кутом зору особливо репрезентативний, на мою думку, роман письменника «Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер» (1819).

Уперше Малюк Цахес з'являється в його єкспозиції «в обрамленні» грубого селянського «короба, вщерть набитого хмизом». Короб цей прив'язаний «вервечками» на спині матері карлика, до того ж і сам Малюк виглядає, як якесь химеричне поєднання чи то живих, чи то мертвих рослинних форм: «Те, що не перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скрючений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п'яді на зріст, що досі і впоперек лежав у коробі, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку».

Своїм володарюванням над краєм ця істота зобов'язана чарівниці – володарці матеріальних стихій, однак варто зазначити, що письменник ніде не робить спроби зануритися в якісь окультні «силові лінії» ситуації, «прозріти» якийсь астральний план подій, як це властиво «професійним» містикам. Він бере як певну художню даність незрозумілі якості чарівних речей, часто відверто і запозичуючи їх із фольклору. Скажімо, пересувається чарівниця, як і в народних казках, за допомогою мітли:»… Вона мчала на мітлі, аж свистіло, а перед нею летів величезний розсохач, між рогами в якого палахкотіло блакитне світло!»

Перетворення бридкого карлика на вельможного пана змальовано автором як чарівний акт – на зразок казок Ш. Перро або братів Грімм: «Тоді панна Рожа-Гожа обережно поклала його на траву біля самої матері, скропила пахущою водою з флакончика, якого витягла з кишені, і квапливо відійшла».

Саме ця подія, що змінила долю Цахеса, і є зав'язкою твору. Але спочатку магія ніби прихована під товщею побутового матеріалу. Утім він у художній системі чарівної повісті Гофмана зазвичай недолугий, хисткий або ж виразно невіддільний від дитячого світу й вказує на млявість та хисткість філістерського існування й усіх його цінностей: «– Бачите, – почав Андре, сівши на низенькому дзиґлику напроти свого князя, – бачите, найласкавіший пане, чинність вашого князівського указу про освіту може бути ганебно зведена нанівець, якщо ми не поєднаємо його ще з деякими заходами, хоч і суворими, але продиктованими розважністю… Ви читали «Тисячу й одну ніч», найясніший князю, бо я знаю, що покійний князь, ваш батько, хай йому Господь дарує солодкий спокій у могилі, любив такі шкідливі книжки і вам давав у руки, як ви ще їздили на паличці і їли позолочені коржики».

Гофмана гнітить антиестетичність сучасного костюму, і він буквально знущається з його штучності, неорганічності: Крихітка, убраний у маскулінізований одяг, стає ще безпораднішим і кумеднішим: «Але