Художне осмислення образу князя Кия в романi В. Малика "Князь Кий"

Художнє осмислення образу князя Кия

в романі В. Малика “Князь Кий”

Без перебільшення можна твердити, що наше суспільство переживає своєрідний "історичний ренесанс", ознаками якого є підвищений інтерес до історичних сюжетів у засобах масової інформації, кіномистецтві, численних історичних виданнях, науково-популярних, історико-публіцистичних, художніх творах. У цій зливі пересічний громадянин нерідко почуває себе позбавленим найпростіших орієнтирів. До того ж "історичний ренесанс" іноді перетворюється на історичну міфотворчість, надмірну ідеологізацію минулого. У нашому знанні найдавніших етапів слов’янської історії більше здогадок, аніж фактів… Недостатність писемних джерел і намагаються компенсувати письменники, нарощуючи на реконструйований істориками, археологами, мовознавцями та етнографами кістяк м’язи художнього осмислення тієї епохи.

Обмаль документального матеріалу обумовлює специфіку і ускладнює завдання художнього освоєння того історичного минулого, „що віддалене від нас глухою стіною забуття” [1, 456]. Осягнення письменником прадавньої доби уподібнюється „пошукам підземної ріки, існування якої угадується, виявлення конче потрібне, а доступ неможливий” [1, 456].

Таким ось „пошуком підземної ріки” можна вважати і роботу В.Малика над романом „Князь Кий”. Перед письменником стояло нелегке завдання: осмислити всі ті події й відтворити складну історичну епоху засобами художнього слова, визначити найголовніші соціально-політичні проблеми, які тоді вирішувалися, і показати роль князя у суспільному житті того часу. „Писати цей твір, - зізнався письменник, - було дуже важко. Адже вітчизняних історичних документів з часу заснування Києва не збереглося, довелося користуватись відомостями чужоземних авторів, які в своїх хроніках торкалися політичного устрою та побуту східних слов’ян, доповнювати їх даними археології”[2, 57].

В.Малик „не ставив собі за мету написати про Кия роман – хроніку” [3, 268]. Задум прозаїка був, за його словами, „значно скромніший – в сюжетній формі реконструювати лише невеликий відтинок Києвого життя, але відтинок важливий. Тут – напад однієї з гуннських орд, що після розпаду держав Аттіли кочувала в причорноморських степах, зміна династії в полянському союзі племен, заснування Києва” [3, 268].

У реалізації задуму роману „Князь Кий” значно більшу, ніж в інших творах В.Малика, роль відіграв вимисел: „ті, ще долітописні, часи постають на сторінках твору як виплід авторової письменницької уяви” [4], оскільки літописний переказ про Кия, вміщений, до того ж, у недатованій частині „Повісті врем‘яних літ”, аж надто скупий на свідчення про нашого першокнязя. Крім його імені, літописець зафіксував те, що Кий мав братів Щека та Хоріва і сестру Либідь, що вони „заклали городок і назвали його Київ” і що „інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; бо біля Києва був перевіз тоді з того боку Дніпра, тому й говорили: “на перевіз на Київ”, а коли б Кий був перевізником, то не ходив би до царя, якого – не знаю, але тільки знаю те, як переказують, що велику честь мав від царя, якого – не знаю і при якому приходив царі.

Ідучи назад, прийшов [Кий] до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок малий, і хотів сісти з родом своїм, і не дали йому ті, що жили поблизу, ще й донині називають дунайці городище Києвець. Кий же прийшов у свій город Київ, тут скінчив життя своє, і брат його Щек, і Хорив, і сестра їхня Либідь – тут померли.

І після тих братів почав їхній рід держати княжіння в Полях” [4, 19].

Перші століття історії Давньої Русі оповиті серпанком невідомості. Цей, здавалося б, банальний вислів загалом відповідає науковій правді. Як переконуємося, літописний переказ не має конкретно “прописки” у часі і містить тільки найзагальніші свідчення про життєдіяльність Кия. Все інше – від деталей біографії до деталей багатьох важливих подій, таких, скажімо, як закладення Києва, - мала зродити письменницька уява. Набутий неоціненний досвід історичного романіста під час написання тетралогії “Таємний посол” на повну силу спрацював у романі “Князь Кий”, де історико-пригодницьке начало виразно проявилося у “зітканій з пригод-подій напруженій фабулі” [4], у прийомах і засобах зображення образів-персонажів.

Не тільки літописні Кий, Щек, Хорив і Либідь діють у романі, а й ще понад три десятки персонажів, які є представниками різних родів і племен. Їх доля тією чи іншою мірою виявилася дотичною до долі “роду русів, що з племені полян” [5, 5], - того роду, вихідцем із якого був, згідно з версією романіста, князь Кий.

Центральною постаттю у романі є Кий, що й підкреслює назва твору. Читаючи роман, ми розуміємо, що автор “реконструював лише невеликий відтинок Києвого життя”, але незважаючи на це образ головного героя набув такої рельєфності, якої він у нашій літературі до появи твору В.Малика не мав. Більша частина роману присвячена показу передкнязівського етапу біографії Кия, коли відбувалося становлення його як військового і політичного діяча, і тільки на прикінцевих сторінках роману ми бачимо Кия князем. Не тільки батальні епізоди, а й ті, у яких розкриваються його стосунки з найближчими йому людьми – батьком Туром, братами, сестрою – є важливими для розуміння складного процесу становлення Кия як особистості. І недаремно старійшина роду Тур вважає найстаршого сина “надією і гордістю” не тільки своєю, а й “всього роду” [5, 5]. З любов'ю ставився Кий до своїх молодших брат