Роль предмета в художній літературі

Роль предмета в художній літературі

В роботі зроблено спробу розглянути предмет як літературознавчу категорію, пропонуємо визначення поняття "художній предмет" відповідно до його функцій у творенні художнього смислу і з урахуванням значення авторської інтенції та ролі предмета у процесі візуалізації.

У сучасному літературознавстві предметність у художньому творі традиційно аналізують як складову частину його художнього світу поряд із часом, простором та образами персонажів. Наявність предметно-речового рівня в системі твору сприймається як самоочевидна й незаперечна даність. І хоча жодному науковцеві досі не вдавалося уникнути аналізу (принаймні побіжного) предметів у дослідженні художнього світу чи образної системи того чи того твору, категорія предметності як така в українському літературознавстві досі залишається невиокремленою та невисвітленою.

Речі в художньому творі розглядаються або як тло, декорація дії, або як самостійний образ чи його деталь. На нашу думку, такий підхід до аналізу предмета в межах окремих концепцій недостатній. Художній світ не обмежується предметним компонентом, деталь - не обов'язково річ, а річ функціонує не лише як деталь. Стверджуючи, що предмет може функціонувати в художньому тексті і як об'єкт зображення, і як конструктивний принцип, спробуємо розглянути предмет як художню категорію.

Студії про предметно-речовий компонент художнього світу переважно мають характер принагідних згадувань (Д.Лихачов), рідко - розділів статей чи монографій.

Як уже згадувалося, найчастіше предмет розглядають у складі компонентів художнього світу твору. Концепція художнього світу, запропонована Д. Лихачовим, уважається чи не найповнішою в сучасному літературознавстві. У ґрунтовній статті [див.: 7] автор окреслює категорію "художній світ", визначає її склад і перспективи майбутніх досліджень. Прикметне, що, перераховуючи компоненти художнього світу, Д. Лихачев згадує предметність, але окремого огляду цього складника не дає. Він докладно зупиняється на "опорі середовища", аналізує художній час та художній простір - і обходить мовчанням предметно-речову сферу. У студіях із поетики художнього твору названий учений зосереджується на категоріях художнього часу та простору. Саме вони для нього визначальні і пріоритетні. І це логічно - основним об'єктом дослідження науковця були твори давньоруської літератури, літописи, літературні пам'ятки - час та простір мають особливе значення для подібних творів, домінування хронотопу в них очевидне, як очевидний і вибір методу аналізу таких зразків на принципах історизму, із залученням відповідного інструментарію.

Поняття про предметний складник художнього світу "збираємо" з окремих праць; у статті "Достоєвський у пошуках реального й достовірного" предметність розглядається як реквізит, засіб уведення читача (і частково самого письменника) у художній світ твору, переконання в реальності, достовірності подій і характерів: для Достоєвського "дійсність найбільше виявляє себе в деталях, дрібницях, у випадковому, тому він шукає, вимагає їх..." [8, 53-72]. Реальність автора "Злочину і кари" складна, деталізована, кострубата й монструозна: "Деталі, інколи непотрібні, роблять дійсність схожою на незграбне чудовисько з багатьма зубами, з рогами, з кігтями, з якимись наростами на хребті, на морді..." [8, 53-72].

Окреслюючи характер оповідача Ф. Достоєвського, Д. Лихачев визначає його як "історика", "слідчого", "літописця", що зумовлює розгортання сюжету, породжує особливу манеру оповіді, увагу до дрібниць - речей, деталей портрета чи малопомітних поглядів і жестів. Реальність, утілена в побутовості, речовості, конкретизована за допомогою предметів, становить стилістичну та ідейну домінанту творів Ф. Достоєвського.

У книжці "Поетика давньоруської літератури" (розділ "Елементи реалістичності") [9] предметна деталь теж розглядається як засіб надання реалістичності твору. Предмети побіжно згадані під час аналізу символічності та метафоричності художніх образів давньоруської літератури та фольклору.

Очевидно, саме здатність речей бути "свідками" достовірності, непідробності, істинності художнього світу стала для Д. Лихачова визначальною й зумовила всі наступні визначення предмета як засобу зв'язку художнього і реального.

Варто наголосити на пов'язаності, але не ототожненні реальної та художньої дійсності. Дослідник проводить між ними межу: "...Внутрішній світ твору... залежить від реальності, "відображає" світ дійсності, але те перетворення цього світу, що його допускає художній твір, має цілісний і цілеспрямований характер" [7, 76]. Ідеться про художню трансформацію, а не копіювання дійсності. "При цьому, - продовжує думку вчений, - література не пасивно сприймає вплив дійсності, це вічна суперечка - суперечка всередині самої літератури та із зовнішнім середовищем" [10, 8].

Отже, Д. Лихачов демонструє один із напрямків розуміння предметності як "носія речової інформації про навколишній світ, про епоху, а стосовно конкретного твору - про обставини, ситуацію, тло дії" [17, 25], послуговуючись радше дескриптивними, ніж теоретично-узагальнювальними методами. Вочевидь, предметність була для нього засобом конкретизації, актуалізації інших компонентів художнього світу, прийомом, що забе