Естетичні погляди "Руської Трійці"

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?

М. Шашкевич

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Перша половина ХІХ ст. характеризувалася всеєвропейським зростанням національної самосвідомості, питання шкільництва, науки та культури визнавалися суспільно-важливими. Європу неначе накрила яскрава хвиля нового мистецького напрямку – романтизму. Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, світосприйняттям і історією. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. ”Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності”[Франко,ст.399]. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.

На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства, скільки проти феодальної дійсності. На нього значною мірою вплинула боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”. Українці виробили власний варіант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях”.

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.

М. Грушевський датує початки національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духовенства з’являються “освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти і добробуту, коло розвою національної культури”.[1]

На початку 30’х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. Починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з “Руською трійцею”, який ставить перед собою задачу “вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині”.[2] До складу “Руської трійці” входили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. 1834 року гурток львівських семінаристів остаточно оформився в культурно-просвітню організацію.

В нашій роботі ми розглянемо життєвий шлях та творчість всіх учасників „Руської трійці”.

На час створення гуртка „Руська трійця” М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич були семінаристами. Молоді люди читали „безнастанно” в бібліотеці Оссолінеума, що відкрилася в давньому монастирському комплексі напроти семінарії. Вони приймають давньослов‘янські імена (Шашкевич - Руслан, Вагилевич - Далибор, Головацький - Ярослав) і клянуться, що будуть служити „на користь народу, на благо відродження української словесності”.

Найвідомішим учасником гуртка був, безумовно, М. Шашкевич.

Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлісся Золочівського повіту на Львівщині в сім¢ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівські та Бережанській гімназіях.

З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. Але традиційна наука не цікавила його. Я. Головацький згадував пізніше: “Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях”. У гімназійний період Маркіян почав писати вірші.

21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько вімовився від сина. Тому Маркіян залишити у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов¢янських культур, знайомиться з “Енеїдою” І. Котляревського, граматикою О. Павловського, зі збіркою народних пісень М. Максимовича.

1833 року помер батько Шашкевича, треба було дбати про сім¢ю. Він знову поступив у семінарію і потімкін(1838) став попом на селі.

На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”. Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову польську абетку. Маркіяну Шашкевичу належать понад тридцять віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької. Дбаючи про розвиток народної освіти поводир “Руської трійці” склав 1836 року першу “Читанку” українською мов