Головні теми жіночої західноукраїнської літератури 30-х років ХХ сторіччя

Головні теми жіночої західноукраїнської літератури 30-х років ХХ сторіччя

У діапазоні тематично-стильових пошуків західноукраїнської прози міжвоєнного двадцятиліття на увагу заслуговує й гендерна тематика: у розвиткові "української модерної національної ідеології, як і в інших культурах, певну роль відігравав і дискурс раси, складовою якого ставав дискурс статі" [5, 222]. Однак художня реалізація такої тематики виразно засвідчила млявість і неспроможність до створення енергії стилю, відсутність глибоких конфліктів та повнокровних образів-характерів. Певним винятком можна вважати прозу письменниць, що намагалися продовжити традицію О.Кобилянської. Творчість Ольги Кобилянської, що в українській літературі періоду findesiecle була культовою - у пошуках нової краси письменниця відмовилась іти второваними шляхами народництва і спробувала дати власну, "фемінну модель високої модерної культури" (Т.Гундорова), яка постала внаслідок її культурософських пошуків та "гендерної утопії", - продовжує впливати й на прозу "новаторів" міжвоєнного двадцятиліття.

Прорив за межі національної традиції у відкритий Кобилянською на цнотливому досі щодо жіночої сексуальності (а відтак - психологічно заглибленому трактуванні жінки як особистості) ґрунті української літератури в таємничий світ жіночої душі породив утопію "слухання-душі" як "творення особливого поля інтимності, навіть вдавання інтимності, згідно з андрогінною й гомоеротичною чуттєвістю, прикметною для стилю модерн [6, 162]. Проблеми стильової реалізації культурософських концепцій письменниці вичерпно розкриті в монографії Т.Гундорової "Feminamelancolica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської" (2002) та в розділі "Модернізм: сецесійний кітч" нового дослідження літературознавця - "Кітч і Література. Травестії" (2008). Т. Гундорова зупинилась і на "національному дискурсові" "культурно-гендерної тематики" Ольги Кобилянської, заторкнувши питання "взаємин" літературного авторитету письменниці й пропагованих нею цінностей із донцовською парадигмою "інтегрального націоналізму". Однак проблема рецепції ідей письменниці у творчості західноукраїнських авторок міжвоєнного двадцятиліття залишається недостатньо дослідженою (частково вона була розкрита в нашій монографії [8]), а без належного її опрацювання не можлива повнота осягнення чільних тенденцій літературного процесу міжвоєнного двадцятиліття, зокрема взаємодії традицій і новаторства.

Як відомо, теорія інтегрального націоналізму включала в себе й ідеологію т.зв. "літературного імперіалізму" Ернеста Сейєра [7, 150, 154]. В інтерпретації Д.Донцова особливий акцент зроблено на завданні поборення меланхолійності фемінізованої української літератури, натомість рефлексійності, жіночій споглядальній пасивності протиставлено ідеал "чоловічої активності" - чину. Творчість Кобилянської, позначена меланхолійністю літератури минулого століття і впливом вторинного для ситуації міжвоєнного двадцятиліття сецесійного стилю ("Стиль модерн передбачав поєднання інфантильного та еротичного. Інфантильність і еротизм часто переплітаються у творах Кобилянської" [6, 162]), справді бачиться опозиційною щодо декларованих "вісниківцями" ідей, хоча її твори друкуються у "Віснику", а Донцов вітає її з нагоди 40-літнього ювілею творчості [5, 226]. Однак чи губиться поклик "жриці меланхолійної краси" в силовому полі "арс мілітансу", чи знаходить і в новій добі палких прихильників, які прагнуть продовжити власною творчістю "аполонічний міт" "нової жінки" (Т.Гундорова)?

Спробуємо простежити вплив культурософії Ольги Кобилянської на осмислення "коду самості" (маючи на увазі і код національної тотожності, і код самодостатності жінки як особистості і як творця культури) у літературі (зокрема у прозі) 20-30-х pp. XX ст. Безперечно, ідеться про жіночу автуру, передусім про творчість тих авторок, що належали до т. зв. демо-ліберального напрямку (тим більше, що обрана нами для дослідження творчість Дарії Віконської досі залишається майже не відомою). Звичайно, не можна заперечити значення порушених у творчості О.Кобилянської й Лесі Українки проблем для подолання в національній культурі трактування ролі жінки в дусі соціал-дарвінізму як біологічної, репродуктивної. Однак якщо Катря Гриневичева, Галина Журба та Ірина Вільде передусім реципіювали ідеї О.Кобилянської в аспекті її розуміння зв'язку постання модерної нації з культуротворчою функцією жінки (зокрема, героїні повістевого циклу Галини Журби виступають не лише носіями коду національної самості, а й свідомими та активними учасницями процесу національного прозріння багатьох земляків), то проза Дарії Віконської постає як своєрідне продовження саме "аполонічного міфу" "нової жінки".

Кілька слів про саму авторку. Ліна-Іванна Малицька (справжнє прізвище письменниці) народилася 17 лютого 1893 р. у с.Шляхтинці під Тернополем у родині землевласника Володислава Федоровича. Освіту здобувала в Німеччині, Франції, Італії, Єгипті. У 1939 р. виїхала до Відня, де й загинула 1945 р. У західноукраїнській періодиці виступала як критик, мистецтвознавець, автор чудових етюдів - "акварельок" ("Соняшники", "Іриси", "Бегонія", "Аннамітський шаль", "Па