Дитяча література Німеччини періоду Середньовіччя, епохи Відродження, кінця XVIII – першої половини XIX ст

Реферат з дитячої літератури

на тему:

«Дитяча література Німеччини періоду Середньовіччя, епохи Відродження, кінця XVIII – першої половини XIX ст. »

План

1. Фольклор. Древня література. Дитяча література Середньовіччя

2. Дитяча література епохи Відродження XVIIст

3. Дитяча література XVIII ст

4. Дитяча література кінця XVIII – першої половини XIX ст

4.1. Брати Якоб та Вільгельм Грімм

4.2. Ернст Теодор Амадей Гофман

4.3. Вільгельм Гауф

Німецька дитяча література, містить у собі дитячу літературу Німеччини як історично сформованої національної і державної спільності — від її джерел до кінця другої світової війни — і літературу для дітей двох самостійних держав ДДР і ФРН, що утворилися на території Німеччини в 1949 році.

1. Фольклор. Древня література. Дитяча література Середньовіччя

Хронологічні границі історії німецької дитячої літератури, як і будь-якої іншої європейської літератури, ідуть у глиб століть, якщо говорити про фольклор як про джерело всіх літератур, у тому числі і дитячих. Правомірною представляється точка зору вчених ДДР, що пов'язують виникнення дитячої літератури з її дописьменними формами. Казки, пісні, легенди, потішні рахувниці і т.п. (зб. «Велетенська риба», «Спляче яблуко», «Німецькі балади») склалися і набули форми, відточені усною традицією, у далекій давнині. З виникненням писемності вони стають лише предметом літературних переробок, формують традиції літератури письмової, її жанрове різноманіття.

Якщо для дорослої літератури фольклор — насамперед джерело тем, сюжетів, жанрів, то для дитячої літератури його роль цим не вичерпується. На основі фольклору складалася усна, «домашня», дописьменна дитяча література, що ставала основою світогляду дитини і нерідко вступала у своєрідний конфлікт із релігійним світосприйманням, у сфері якого жила людина середньовіччя. Жодне сказання, жоден героїчний епос середньовіччя ніколи б не збереглися, якби не усні традиції оповідань про злі і добрі сили, про подвиги героїв, відьом, драконів, приворотні зілля, що виявляються в писемних пам'ятках. Уся ця «неймовірна чортовщина» могла прижитися поруч з жорстко запрограмованим християнським каноном тільки в тому випадку, якщо уявити собі, що саме усні традиції були основою світогляду людини середньовіччя і були настільки ж природні, як мати і будинок, що складають першоелемент самосвідомості дитини у світі.

Шляхи фольклорних і епічних сюжетів до сучасного їхнього сприйняття досить складні. Справжніх народних пісень дійшло до сучасності небагато, особливо якщо вони якимсь образом торкалися соціально-станові відносини свого часу. Записувати їх почали пізно, але вірною їх охоронницею протягом століть залишалася народна пам'ять і усна «сімейна традиція». Незрима, нікому непідвласна поезія «домашнього вогнища» спливає в пізніші часи у всіляких жанрах і трансформаціях. Свідченням подібної роботи століть є нескінченні варіанти знаменитої «Лорелеї», казок і епічних сказань. У піснях і баладах чітко виявляються сліди древніх, дохристиянських вірувань у те, що кожним явищем природи керує свій грізний бог, а самі явища природи уособлюються як живі істоти. У пізніші часи саме прийом уособлення став одним із самих життєдайних прийомів літератури для дітей, оскільки дитяча свідомість у своєму розвитку робить шлях, історично пройдений людством.

Німецька балада про «Стародавнє пророкування близької війни, що повинна закінчитися навесні» оповідає про споконвічне протиборство весни і зими. Вона призиває селянина готуватися до приходу зими влітку, щоб не піддатися богам і виграти бій. «Балада про голодну дитину», багаторазово оброблена різними поетами Німеччини, уражає художньою невибагливістю й образною вірогідністю. Вона оповідає про багатовікове гноблення людини, що не може нагодувати умираючого від голоду дитини, про гору матері, що усі умовляє дитини потерпіти до нового врожаю. Кожна строфа, як рефреном, закінчується трагічним проханням — плачем дитини:

Матінка, матінка, хлібця дай,

Голод замучив, хоч пропадай.

(Переклад Л. Гінзбурга)

Народні пісні не адресовані спеціально дітям, але їхні мотиви постійно варіюються в різних жанрах фольклору, формуючи своєрідний кодекс моральності і честі. Подібні мотиви стають темами народних казок, уже безпосередньо орієнтованих на дитяче світосприймання. Казка «Семеро братів» глузує з дурості, «Велетенська риба» потішається над пустими хвастощами. Мотиви цієї казки пізніше воскреснуть у діяннях Мюнхаузена. «Казка про п'ять пальців» навчала почуттю солідарності, єднання слабких у боротьбі із сильними, почуттю взаємної довіри.

Лицарський роман з його авантюрністю і прославлянням хоробрості, честі, безкорисливості в захисті скривджених вклав не малу лепту у формування пригодницького жанру, одного з найпопулярніших у дитячій літературі, а багаторазові його літературні переосмислення дотепер живі в літературі для дітей.

Художня форма, своєрідна структура і стилістика, властивій літературі, написаної спеціально для дітей, так само народжувалися, вигострювалися в усній традиції, де сполучилися повчальність і образність, серйозне і смішне, героїчне і побутове, комедійне, ліричне і пародійно-сатиричне. Традиції усної літературної трансформації древніх і середньовічних пам'ятників можна з