Еліза Ожешко

Зарубіжна література

Реферат

"ЕЛІЗА ОЖЕШКО"

У вирі революції

1866 року нікому не відома 25-літня жінка з села Мількувщизна з-під Гродна надіслала до варшавського "Ілюстрованого тижневика" своє перше оповідання. Редактор часопису Людвік Єніке пізніше згадував: "Серед багатьох листів я одержав одного рекомендованого. Почерк адресата був мені не знайомий, але чіткий, оригінальний, подібний до почерку Матейка... В листі було невелике оповідання "Малюнок з голодних літ", підписане зовсім не знайомим у нашій літературі жіночим прізвищем. До. твору було додане несміливе прохання оцінити і надрукувати написане, якщо "воно того варте". Я почав читати, - згадував далі Єніке, - скоріше з обов'язку, ніж сподіваючись знайти щось варте уваги: але вже після перших рядків мене вразили глибоке почуття, щирість переконання, жива і багатобарвна образність, задатки непересічного таланту". Подякувавши авторці і надрукувавши її оповідання, редактор запропонував їй надсилати нові твори. Так виникла багаторічна співпраця найпопулярнішого тодішнього польського часопису з Елізою Ожешко, яка майже за шість років до перших художніх творів Болеслава Пруса і Генріка Сенкевича започаткувала нову епоху в розвитку польської реалістичної прози другої половини XIX століття.

Еліза Ожешко походила. з заможної шляхетської родини з давніми культурними традиціями. її батько, Бенедикт Павловський, людина освічена, кохався в мистецтві, був добре обізнаний з літературою французьких просвітителів, мав велику бібліотеку. Після його смерті (Елізі було всього три роки) її долею опікувалися вітчим і мати. Дівчинка виховувалася спочатку вдома (часто в оточенні сільських дітей, від яких навчилася білоруської мови і народних пісень), а потім її віддали на навчання до середньоосвітнього пансіону урсулінок у Варшаві. У той же час у пансіоні, до речі, навчалася й друга майбутня відома польська письменниця - Марія Конопніцька. Саме тоді, під час навчання, виявилися літературні нахили Елізи: вона писала твори з літератури майже за всіх подруг; перекладений нею з французької мови молитовник мав навіть бути виданий друком. По закінченні навчання за Елізою до Варшави приїхала мати і вже як дорослій панні замовила для неї сукню. Так минуло її "дитинство в матеріальному й виховавчому достатку, але з морального боку майже зовсім сирітське", як згадувала письменниця згодом.

П'ятнадцятирічну Елізу почала "вивозити у світ". Мати з вітчимом навіть спеціально приїхали до Гродна, щоб якнайшвидше видати її заміж. Добре вихована дівчина, яка вільно володіла французькою мовою, а головне, була чи не найбагатшою нареченою в цілому повіті, привернула увагу місцевого поміщика - Петра Ожешка. Шлюб відбувся досить швидко. Елізі не виповнилося ще й сімнадцяти років, коли вона з набагато старшим од неї чоловіком виїхала 1858 року до його маєтку в село Людвинів.

Перші два роки минули майже непомітно. Молода пані їздила до сусідів, приймала у великому палаці гостей, щось читала. Але цей стан відносної душевної рівноваги тривав. недовго. Молоду дружину не задовольняло становище гарненької ляльки, дітей у неї не було, прочитане у великій батьковій бібліотеці (а там були французькі просвітителі та енциклопедисти) будило її від природи буйну уяву й інтерес до суспільних питань, у центрі яких, була спочатку селянська реформа 1861 р, а згодом - підготовка й саме повстання 1863 р. у Литві й Білорусії. В домі Петра, Ожешка, власне, в колі знайомих його меншого брата Флоретина, збиралася патріотично настроєна молодь. Тут були такі відомі учасники майбутнього повстання, як Я. Жук, К. Ожешко, Г. Радовіцький та й сам організатор повстанців у Литві Р. Траугутт, який потім очолив весь повстанський уряд у Варшаві. Під час обговорення реформи Еліза палко обстоює інтереси селян, разом з Флорентином організовує школу для сільських дітей, пише вірші, які вражають її друзів і силою почуття і образності. Ця невисока на зріст тендітна жінка, яка привертала увагу не так зовнішньою; як внутрішньою красою, душевним багатством, мала, як виявилося, енергійний, діяльний характер, що вимагав негайно розірвати всі пута, зокрема й пута нещасливого подружнього життя.

Еліза проймається ідеями збройного повстання проти царизму і,, як може, допомагає його учасникам. Вона допомагає переправити Траугутта з Людвинова до Пінська, куди він їздив, щоб установити зв'язок із військовими загонами, а потім під виглядом хворого брата, якому потрібна негайна лікарська допомога, відвозить його в закритій кареті аж до кордону, обманувши пильність патрулів - царських жандармів, які в той час повсюди шукали "державного злочинця". Цим своїм відважним вчинком, - за який вона могла накласти головою (до речі, цей епізод прекрасно відтворений в одному з оповідань Я. Івашкевича), Ожешко пишалася протягом усього життя.

Значення подій 1863-1864 років для Е. Ожешко було величезним. У листі до М. Дубецького - друга і біографа Р. Траугутта - вона писала: "Той епізод справив на все моє майбутнє життя вирішальний вплив... Він запалив у мені прагнення служити Вітчизні в міру моїх сил і характеру моїх здібностей; від його вогню і від його сліз зародилася в мені амбіція покладення бодай невеликої цеглинки на той рятунковий міст, по якому мав пройти мій народ над широко розверзнутою безоднею. Все те вчинив зі мною і в мені рік 1863-й. І,, якби не його молот і не його долото, моя д