Сучасні підходи до творчості Гоголя

Введення

Не так давно, в 2002 році наголошувалося сто п'ятдесят років з дня смерті Миколи Васильовича Гоголя, що викликало сплеск інтересу до його творчості. Нові підходи, позначені в роботах сучасних дослідників, роблять актуальним вивчення стан справ у вітчизняному гоголеведенню.

Традиційно в радянському гоголеведенні панував підхід, згідно якому гоголевська творчість є творчістю соціальною. Таке переконання ґрунтується і на багатьох дореволюційних оцінках. Прихильники такого підходу бачили в творіннях Гоголя сатиру на суспільство, на пануючі за тих діб вдачі і вади. Але навіть в рамках подібної теорії не спостерігалося єдності думок. Одні читачі і критики вважали, що в своїх книгах, таких як «Ревізор» і «Мертві душі», Гоголь обмовляє на Росію і малює злісну карикатуру на її дійсність. Інші ж з тим, що крушить визнавали, що Гоголь певною мірою має рацію в своїй сатирі.

Проте у будь-якому випадку, подібне трактування гоголевських книг вельми обмежена і не відображає всієї їх глибини. У результаті такого негативного сприйняття суспільством його творів, Гоголь протягом тієї, що всієї своєї залишилася робив спроби пояснити читачам і критикам свою позицію і пом'якшити гнітюче враження, що виникає після прочитання його книг. Це стало причиною того, що він узявся за написання «Розв'язки «Ревізора», «Вибраних місць з листування з друзями», задумав 2-ою тому «Мертвих душ», в якому, крім Чичикова, вводилися цілком позитивні персонажі.

Пройшов час, але підхід до трактування гоголевського творчості в радянський період залишався колишнім. На розуміння творів Гоголя наклало незгладимий відбиток соціально-ідеологічне сприйняття. Згідно ньому, Гоголь представлявся великим сатириком, який на превеликий подив глибоко і точно виявив вади кріпосного суспільства і вказав громадськості на них в своїх книгах.

Зараз спостерігаються нові підходи, крім того, літературознавці звертаються до поглядів учених початку і середини XX в., чиї погляди відрізнялися від загальноприйнятих, наприклад, Набокова або Розанова. Розвитку нових підходів до творчості Гоголя сприяє публікація нових архівні даних, раніше практично неприступних. Багато десятиріч в архівах Києва, Москви і Санкт-Петербурга незатребуваними зберігалися рукописи Гоголя: зошити його виписувань з творінь святих батьків і богослужебних книг. Ці матеріали (близько вісімнадцяти друкарських листів) вперше були видані в 1994 році в дев'ятимлосному зібранні творів письменника. Опубліковані тексти показують пізнього Гоголя в новому світлі і примушують переглянути багато традиційних уявлень про його духовний вигляд.

В зв'язку представляється актуальною мета даної роботи – вивчення сучасних підходів до творчості Гоголя. Для досягненні цієї мети ставляться наступні задачі:

1) проаналізувати спектр підходів дослідників XX в.;

2) вивчити напрями в сучасному гоголеведенню.

1. Традиційні підходи до творчості Гоголя

Звернувшись до короткого аналізу інтерпретації творчості Гоголя, що встояла, можна знайти, що корені традиційного підходу до Гоголя як до соціального сатирика спирається на закладену ще В. Белінським інтерпретацію Гоголя виключно як реаліста і соціального сатирика. Проте в світлі іншого підходу, що виник в кінці XIX – початку XX століття. така інтерпретація представляється односторонньою. Бердяєв, зокрема, писав: «дивна і загадкова творчість Гоголя не може бути віднесене до розряду суспільної сатири, що викриває тимчасові і скороминущі вади дореформеного російського суспільства… Творчість Гоголя є художнє одкровення зла як початки метафізичного і внутрішнього, а не зла суспільного і зовнішнього, пов'язаного з політичною відсталістю і неосвіченістю».

Для іншого мислителя – В. Розанова – творчість Гоголя залишалася болісною загадкою, що терзала його до останніх днів. Проте саме Розанову належить пріоритет в перегляді звичного погляду на творчість Гоголя. Він, зокрема, зробив спробу проникнення в творчу лабораторію письменника з метою проаналізувати процес створення Гоголем тих жалюгідних або відверто потворних персонажів – «жахливих харь і пик», якими повні його твори. По Розанову, гоголевський дар полягав в надзвичайній здатності всюди знаходити зло, яке під пером письменника набувало самі гротескові форми. Той факт, що Гоголь саме створював, конструював своїх персонажів, а не списував їх з натури, підтверджується і його власним визнанням: «ці нікчемні люди, проте ж, нітрохи не портрети з нікчемних людей; навпаки, в них зібрані риси тих, які вважають себе кращим інших… Тут, окрім моїх власних, є навіть риси моїх приятелів… Мені потрібний було відібрати від всіх прекрасних людей, яких я знав, все вульгарне до бридке, яке вони захопили ненавмисно».

На думку Розанова, потрактувавши Гоголя як художника метафізичного зла, читач не має права, звичайно, укладати, що якщо, наприклад, в творі письменника городничий наділяє такими негативними рисами, то все або більшість городничих того часу наділювала описаними рисами. Тим більше на основі творчості Гоголя він не має права скласти собі образ Росії навряд чи не суцільно заселеної Хлестаковимі. Плюшкинимі, Ніздряними, Собакевічамі і т.д. Метафізічность зла означає, що воно зображено в нарочито концентрованому вигляді, розглянуто через збільшувальне скло письменницького методу. Метафізичне зло не обов'язково знаходиться у внутрішньому зв'язку з тією або іншою соціальною роллю, з суспільним прист