Що таке етикаЧому етика є філософською наукою

Міністерство освіти і науки України

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права

Факультет лінгвістики і права

Кафедра права України

з дисципліни: « Етика »

на тему: « Що таке етика?Чому етика є філософською наукою? »

студент: Кузьменко С.М.

спеціальність: Правознавство

курс 3 група ЗПТ-071

викладач:Кухар Т.В.

місто Чернігів

2007 рік

Що таке етика.

Термін етика походить від давньогрецького ethos, яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Згодом, однак, у слові emoc почало переважати інше значення:звичай, влада, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища.

У творах давньогрецького філософа Арістотеля знаходимо два терміни, похідні від слова emoc: ethikos(етичний) і ethika(етика). Термін етичний потрібний був мислителю для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот діаноетичних, тобто пов’язаних з мисленням, розумом людини. Що ж до науки – галузі пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою, - то таку науку Арістотель або його найближчі учні й називали етикою.

Таким чином, під власною назвою наука етика існує вже понад 23 століття. Це, до речі, не означає, що фактично, як частини людського пізнання, її не існувало раніше. По суті, з етичною проблематикою ми стикаємося всюди, де тільки має місце цілісне духовне, зокрема філісофське, осмислення людтни – як у доарістотелівських грецьких філософів і мудреців, так і в інших осередках давньої культури – Китаї, Індії. Водночас закріплення за даною гулуззю людського пізнання особливої назви «етики» цілком очевидним чином сприяло її самоусвідомленню, відокремленню.

З часом поняття етика й мораль стали загальнопошириними. При цьому термін етика зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку. Під мораллю ж розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається.

Втім, у повсякденному слововжитку даної відмінності дотримуються не завжди. Ми говоримо, зокрема, про «етику вченого» або «медичну етику», маючи на увазі певні принципи поведінки вченого, лікаря. Така термінологічна розпливчастість зумовлена тим, що між мораллю як реальним явищем і етикою як наукою про нього по суті не існує чіткої межі. Аце вже царина етики. Та, незаважаючи на цей взаємозв’язок теорії й практики, етика здебільшого зберігає значення науки, а мораль – реального явища, предмета дослідження цієї науки.

З-поміжфілософів, які займалися проблемами етики, серйозну увагу на зазначену уобставину звернув великий німецький діалектик-ідеаліст Г. В. Ф. Гегель. Мораль і моральність постають у гегеля як послідовні ступені розвитку об’єктивного духу , при чому моральність тлумачиться як форма більш розвинута, насищена конкретним життєвим і соціальним змістом. Відмінність між мораллю і моральністю, яку слідом за Гегелем проводяться в етичній теорії, коротко можна сформулювати таким чином. Мораль, на відміну від моральності – сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки. Щож до моральності, то її здебільшого розуміють як утілення данах притципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних поравил і приписів моралі.

Розглядаючи дану проблему в загальнішому плані, можемо констатувати, що певна не відповідність, суперечність між мораллю і моральністю є корисною, навіть потрібною. Мораль справджує своє призначення тоді, коли вона чогось вимагає від людини, висуває перед нею якийсь ідеальний взірець, у чомусь перевершує реальний стан людської поведінки. Своєю чергою, реальна повнота і складність людського життя і досвіду не можуть бути зведені навіть до найдосконалішої системи моральних настанов; саме завдяки своєму потенційному багатству вони здатні згаджувати її гострі кути, пом’якшувати суперечності, робити її норми сумісними із свободою людини придатними до реалізації. Якщо реально існуючій моральності – звичайно, за нормальних суспільних умов – власне мораль надає неоюхідні орієнтири, що вказують шлях людського вдосконалення, то для самої моралі як форми свідомості конкретні моральні відносини є свого роду критерієм її ціліснолюдської обгрунтованості – або, точніше, камертоном, який визначає. Потрапляють чи не потрапляють її вимоги в тон загальним потребам розвитку людської природи, людського буття. При цьоиу, як показує історичний досвід, мораль, яка не може знайти, повноцінного втілення в конкретній моральності, конкретних людських стосунках і щораз заперечується ними, виявляється приреченою на загибель.

Завершуючи міркування про мораль і иоральність, додамо тільки одне: етика й звичайний здоровий глузд людини рівною мірою засуджують, вважають викривленням як позицію пристосованця-конформіста, що в плазуванні перед реальністю забуває про високі вимоги моралі, так і позицію моралізотора й ханжі. Котрий вважає єдиною правдою точку зору моральної свідомості й за піднесеною вузькістю морального принципу не бажає бачити реальну складність людських стосунків, різн