Ділове спілкування

План

Вступ

1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

2. Культура ділової мови Висновки Перелік використаної літератури

Вступ

Самий масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) - ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.

Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.

1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.

1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо “етикетній” природі дипломатичних формул; на відміну від них для “мови законів” характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.

По масштабах свого поширення й проникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова в найбільшій мері торкається маси мовців.

2. Співвідношення “офіційно-ділова ситуація — відповідний жанр документа” означає, що зміст документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу — ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиному зразку), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.

3. У сфері ділової мови ми маємо справу з документом, тобто з діловим папером, що володіє юридичною чинністю, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації язикових засобів офіційно-ділового стилю. У той же час сугубо письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова — мова у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнення й повноти викладу, тому що “ситуація повинна бути відновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові (= читаючий)” .

4. У лінгвістиці прийнято протиставляти два типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний (публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до першого типу пояснює деякі її особливості, і насамперед — її стилістичний характер. Граничне інформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненні пишучі до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, у свою чергу, виключає можливість уживання в текстах ділової мови експресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаних у переносному значенні, — все це суперечило б вимозі точності ділової мови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи в пам'яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби в паперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадку варто ставити в них знак оклику!

5. Сказане визначає й вимога однозначності, характерне для ділової мови. (Відзначимо в цьому плані розходження між науковою й діловою мовою: у першої однозначність необхідна, а в другий просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога визначає використання в діловій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичною чинністю документа, що не терпить двозначності); такі, наприклад: постанова, резолюція — у канцелярському підстилі, позивач, відповідач — у юридичному підстилі, свідчити кому-небудь свою глибоку повагу — у дипломатичному. Не випадково дослідники відзначають, що “Професійні ідіоми, що склалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни в науковій мові”. З тої ж причині характерне прагнення

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать