Етика і естетика, проблеми взаємодії

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Тема:

Етика і естетика, проблеми взаємодії

Реферат виконала:

Піддубна Світлана

Євгеніївна

студентка групи № 5

історичного факультету

Київ 2008 р.

Вступ

Спочатку мені б хотілося зазначити щодо актуальності даної теми. У сучасному суспільстві такі етичні та естетичні поняття як мораль та краса, стали втрачати своє початкове значення, з’являється нові етичні норми і те, що вважалося раніше неприйнятним тепер є нормальним явищем. Щодо краси, то і її зараз розуміють по різному. Те, що здається молоді прекрасним, люди старшого віку сприймають негативно. Саме тому на мою думку про ці дві науки, етику і естетику, не слід забувати, адже в них сформовані усталені часом і досліджені багатьма вченими погляди щодо цих понять. Хоч в останні століття відбувається глобальна переоцінка цінностей, спростовувалися традиційні ідеали і погляди, розроблюються нові принципи мислення, все одно не слід забувати про надбання історії, щоб не робити помилкових суджень і висновків. Етика та естетика примушують людину замислитись над своїми діями і результатами праці та творчості.

Щодо самого реферату, то спершу я розповім про історію становлення етики та естетики та про внесок окремих людей у їх розвиток, а також зазначу про основні поняття, що стосуються обраної теми. Після цього я приступлю до аналізу сфер взаємодії цих наук, що на мою думку може охоплювати різні сторони життя суспільства.

Етика

Етика відноситься до древніх наук, вона виникла на межі V-IV століть до н.е. Слово “етика” виникло з давньогрецького “ethos”, яке у різні часи мало різні значення. За часів Гомера воно означало дім, спільне житло, пізніше – звичай, характер, стиль мислення. Згодом видатний мислитель античності Аристотель (384—322 рр. до н. є.) узявши за основу значення “ethos” як характеру, темпераменту, утворив прикметник “ethicos”. Термін “етичний” потрібний був мислителю для позначення особливої групи людських чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру, а також мудрості, мужності, помірності, справедливості, відрізняючи їх від чеснот діаноетичних, тобто пов'язаних з мисленням, розумом людини. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав “ethice” (етика). Філософ залишив праці, до назв яких уперше входить це слово: “Нікомахова етика” (найімовірніше, відредагована сином Арістотеля Нікомахом), “Євдемова етика” (пов'язана з його учнем Євдемом) і так звана “Велика етика”, що являє собою стислий конспект двох перших. Аристотель розділив всі науки на три великі групи чи категорії: теоретичні, практичні і творчі. До перших він відніс філософію, математику й фізику, до других – етику й політику, а до третіх – ремесла, мистецтво й прикладні науки. Етика спочатку вивчала життєву мудрість, практичні знання про те, як потрібно поводитись. Найдавнішою етичною нормою поведінки людини вважалось “золоте правило” моральності. Воно зазначало: “(Не) поступай по отношению к другим так, как ты (не) хотел бы, чтобы они поступали по отношению к тебе”. Це правило зустрічалося вже в ранніх письмових пам’ятках багатьох культур (у вченні Конфуція, у давньоіндійській Махабхараті) і переходить в наступні епохи.

Пізніше явища, які вивчає етика (поведінка людей, характер) отримали назву мораль. Справа в тому, що в латині здавна існувало слово “mos”, що означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. На його базі, маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106—43 до н. е.) утворює з метою збагачення латинського слова і з посиланням на Аристотеля прикметник “moralis” – “той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв”. Він використовує його для позначення етики, назвавши її “philosophia moralis”. Услід за Цицероном термін “moralis” використовує Сенека Cтарший та інші римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає слово “moralitas” — мораль, у якості збірної характеристики моральних проявів. Множина від нього – “moralia” – вживалася як позначення і моральної філософії і її предмету.

З часом поняття етика й мораль стали загальнопоширеними і їх значення в основному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвитку науки і суспільної свідомості, слово “мораль” стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро і зло, справедливість тощо), а термін “етика”зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку.

В деяких європейських мовах поряд із терміном мораль виникли й власні слова для позначення того ж (або майже того ж) явища. Так, російським аналогом терміна “мораль” є поняття “нравственность” (моральність). Першоджерелом стало слово “нрав” (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо), від нього утворився прикметник “нравственный”. Він і став основою слова “нравственность”. Вперше воно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст. В дуже багатьох випадках дані слова вживаються як синоніми, є навіть дослідники, які наполягають на їх принциповій тотожності. Але між ними існують суттєві відмінності. Ми можемо сказати “не читайте мені моралі”, але сказати “не читайте мені моральності” — не можемо. В російській мові існує вислів: “мораль сей басни