Структуалістична і герменевтична естетика

В основу поняття «структуралізм» покладено латинський термін «structura» (будова, взаєморозташування окремих частин чого-небудь, порядок).

Структуралізм почав складатися у 20—30-х роках XXстоліття, а в 60—80-х роках зазнав найрізноманітніших філософських і естетико-мистецтвознавчих інтерпретацій. Визначити причини появи структуралізму саме як естетичної концепції досить складно тому, що взаємовплив соціальних і теоретико-методологічних передумов виникнення окремих його шкіл відбувався в різних історичних і наукових обставинах. Постання структуралізму як конкретно-наукового напряму пов'язане з переходом окремих гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня дослідження. Цей перехід відбувався через використання структурного методу, моделювання, а також елементів формалізації й математизації. Структурний метод спочатку був застосований у лінгвістиці, згодом — в естетиці, літературознавстві, етнографії тощо. Найбільше поширення структуралізм узагалі й структуралістська естетика зокрема дістали у Франції, і їх звичайно пов'язують з іменами К. Леві-Стросса, М. Фуко, Ж. Лакана, Р. Барта та ін.

Структурний метод — це виявлення структури, сукупності відношень, стійкої основи будь-якого об'єкта, системи правил, спираючись на які можна розчленити об'єкт, отримати на його фундаменті нові «часткові» об'єкти, з одного об'єкта мати два, три й т.д. Якщо йдеться про об'єкти культури, то «процедура» структурного методу починається з фіксації «масиву» текстів, у яких дослідник передбачає наявність єдиної структури, а потім починається процес «анатомування» текстів на сегменти (частини), в яких типові, неодноразово повторювані відношення пов'язують різнорідні пари елементів, виявляються найсуттєвіші якості кожного елемента. На основі проведеного аналізу розкриваються зв'язки між сегментами, будується абстрактна структура шляхом формально-логічного або математичного моделювання.

У гуманітарних науках виділення структурного аспекту базується, як правило, на знаковій теорії. Структуралісти вважають, що свідоме використання знака, слова, символу, образу «відкриває» позасвідомі глибинні структури, приховані механізми знакових систем. У цій площині структуралізм переплітається з семіотикою, з новітніми модифікаціями ідей 3. Фрейда і К. Юнга. Культуру структуралісти розглядають як сукупність знакових систем, до яких належать мова (найважливіша), а також наука, мистецтво, міфологія, релігія, звичаї, мода, реклама тощо. Застосування до цих об'єктів структурно-семіотичного аналізу дає змогу виявити приховані закономірності, котрим, як правило, неусвідомлене підкоряється людина. Цим закономірностям відповідають певні глибинні рівні культури. Слід зауважити, що представники структуралізму не розробили уніфікованого поняттєво-категоріального апарату, тому ці. глибинні рівні культури визначені у К. Леві-Стросса як «ментальні структури», у М. Фуко — як «епісистеми» або «дискурсивні формації», у Р. Барта — як «письмо».

Застосування структурного методу в естетиці мало як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних можна віднести зближення естетичної проблематики з культурологічною й мистецтвознавчою. Водночас введення в естетику таких категорій, як «структура», «знак», «функція», «поетична мова», означало зміну категоріального апарату естетики, добитися ж гармонійного поєднання класичної традиції з новими теоретичними пошуками структуралісти не змогли. У К. Леві-Стросса є таке висловлення: «Земля міфу кругла, і дослідження її можна починати з будь-якого місця». Такий підхід означає зміщення наголосів між суттєвим і другорядним у теоретичній проблематиці, яке призвело при дослідженні, скажімо, людини до «децентрації» суб'єкта, аналізу не сутності людини, а її специфічних функцій у контексті культури. Естетична проблематика структуралістів досить широка: від формулювання принципів структурного вивчення словесного мистецтва до дослідження естетичної функції й естетичної норми; від аналізу фольклору й генезису символів до мистецтвознавчих розробок специфіки поезії, живопису, стильових ознак творчості.

Особливе місце в теоретичних розвідках структуралістів посідає проблема творчості. Структуралісти нерідко стверджують, що моделлю структуралістського розуміння людини є особа митця. Тимчасом дослідники структуралізму досить критично оцінюють внесок теоретиків цього напряму в розробку проблем творчості: «Структуралізм у цілому досить песимістично дивиться на можливості творчості й творчої природи самої людини. Цей песимізм здатен перейти у філософсько-естетичний нігілізм, а за певних умов стати соціальним анархізмом). На наш погляд, це критичне зауваження цілком слушне щодо традиційного підходу структуралістів до постановки й вирішення широкого кола проблем творчості. Водночас структуралізм, зокрема роботи визначного французького теоретика Ролана Барта, розширив традиційні (психологічні) підходи, збагатив поняттєво-категоріальний апарат дослідження творчості, виявив нові естетико-мистецтвознавчі аспекти такого дослідження.

Ролан Барт народився 12 листопада 1915 року в Шербурі. Батько Барта загинув у роки першої світової війни, і мати з Роланом переїжджають до Парижа, де хлопець дістає класичну гуманітарну освіту — спочатку в ліцеях Монтеня і Людовіка Великого, а потім у Сорбонні. У студентські роки визначилися антифашистські, відверто ліві політичні погляди Барта, а також його зацікавлене ставлення до мистецтва, зокрема до театру. Тяжке захворювання ле