Естетика Середньовіччя

З міст

Вступ

1 Особливості естетики Середньовіччя

2 Естетична концепція Августина Блаженного

3 Символ, ідеал, канон в середньовічній естетиці

4Мистецтво Середньовіччя

Висновок

Використана література

В ступ

Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; художня діяльність людини.

В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. займає особливе місце: в 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр-Готліб Баумгартен (1714-1762 рр.) Спираючись на грецькі поняття ейсетикос, естаномай, естиноме, естесі, Баумгартен увів новий термін - естетика, окресливши цим самостійну специфічну сферу знання.

Крім того, що естетика є самостійною наукою, її також можна розглядати в системі та зв’язку з іншими науками. Так, метою нашої роботи є дослідити зв’язок естетики з іншими науками.

Історія естетики проблемна, і тому навіть короткий її виклад — важкий. Переходячи до естетики Середньовіччя, ми стикаємося з питанням: «А чи була вона ця естетика Середньовіччя?» Адже церква або забороняла, або знищувала античну культуру як культуру язичницьку. Так, далі ми з’ясуємо це питання і розглянемо естетику Середньовіччя.

1 Особливості естетики Середньовіччя

У II і III ст., відомими своєю боротьбою з язичництвом, язичницьке мистецтво для християн асоціювалося язичницькою єрессю. Особливо діставалося театру, який, на думку християнських теологів того часу, виховував в людях чуттєвість і жорстокість. Християнський теолог і філософ Гертуліон (160-200) вважав, наприклад, що театральне мистецтво знаходиться під заступництвом двох дияволів пристрасті і жадання - Бахуса і Венери.

З часом відношення до класичного мистецтва поступово лагідніло і вже в V-VI ст. церква і християнська ідеологія починають використовувати класичне мистецтво в своїх цілях. Так, твори Вергілія були збережені, тому що, як з'ясувалося, він передбачив появу Христа, твори Гомера тому, що його персонажі давали образи для ілюстрації релігійних істин, Вітрувія - тому, що учив будувати нові церкви, праці Платона, Арістотеля, Дамба - знайомили середньовічних мислителів з логічними категоріями і космологією, використання якої виправдовувалося релігійними цілями; Цицерон учив проповідників красномовству.

Визначення краси Цицероном набуло широку популярність в середні віки, і багато отці церкви визначали її, слідуючи за Цицероном.

Краса - це пропорційність частин у поєднанні з приємністю забарвлення (Августин Блаженний);

Краса - це витончена пропорційність (Альберт Великий).

Краса - це що піддається розрахунку рівність частин (Бонавен-туру).

Краса - це поняття, що включає три якості: цілісність, пропорційність і яскравість (Фома Аквінській).

Там, де середньовічні мислителі знаходили ці якості, там вони і знаходили красу.

Запозичивши визначення краси у античних мислителів, середньовічні філософи по-новому його застосували. Вони стверджували, що гармонія, якою захоплюються люди, зовсім не є характеристикою самих речей, а є віддзеркаленням їх божественного походження. Бог відобразив себе в своїх творіннях. Створений Богом світ багатообразний. Прагнучи до божественної єдності, він набуває гармонії. Гармонія у фізичних предметах прекрасна, бо вона є вищим ступенем богоподібної єдності.

2 Естетична концепція Августина Блаженного

Августин Блаженний (354-430) народився в африканській провінції Римської імперії в сім'ї патриція, члена міської ради міста Тагаста. Батьки Августина, мали різне віросповідання та єдині були в одному: у прагненні дати синові хорошу освіту. Початковий курс освіти він пройшов в Тагасті і розташованому поблизу Мадаврі, а потім на три роки відправлений до риторийскої школи Карфагена.

З дитинства Августин любив ігри, видовища, театральні представлення; у школі він вважав за краще заняття поезією іншим наукам. У Карфагені його пристрасть до театру посилилася.

У 373 р. Августин прочитав діалог Цицерона «Гортензій», що вразив його красою мови і глибиною змісту.

Свідоцтвом великої культурної ерудиції Августина з'явився його підсумковий твір «Про град Божий», над яким він працював протягом 13 років, з 413 по 426 р. Він показав хороше знання Августином історії духовної культури: у суто християнському творі автор цитує 35 античних авторів. Варрона він цитує 210 разів, Вергилія - 85, Цицерона – 45, Платона — 20, Апулея — 27. Він переказує ідеї Дамба. Біблію Августин процитував 1400 разів.

Знаходячись під великим впливом неоплатонізма, Августин сприймав ідею Дамба про красу світу в цілому, не дивлячись на наявність в ньому окремої недосконалості. Світ прекрасний, тому що створений Богом, джерелом всякої краси і сам - «висока краса». Мистецтво дає не реальні образи цієї краси, а лише її субстанціальні форми, і тому повинні подобатися не сам витвір мистецтва, а ув’язнена в нім божественна ідея.

Естета Августина аскетична. У «Сповіді» Августин признається, що йому дуже подобається церковний спів, але він, боячись їм захопитися більше, ніж предметом співу, усвідомлюючи свій гріх, бажав би кращим за спі

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать