Текст як обєкт дослідження різними науковими дисциплінами

текст інтерпретація когнітивний репрезентація

Текст як певний спосіб організації значень і структуризації смислової інформації, як втілення мотивованої і цілеспрямованої інтелектуально-розумової активності індивіда, тобто текст як повідомлення або одиниця комунікації, притягнув до себе увагу не лише лінгвістів і семіологів, але і психологів, соціальних психологів і соціологів, оскільки зріс інтерес до категорії «спілкування», що дозволяє реконструювати, щонайменше, два взаємозв'язані об'єкти, що вивчалися зазвичай незалежно один від одного у рамках самих різних дисциплін: індивідуальної свідомості як суб'єкта інтелектуально-розумової діяльності, з одного боку, і тексту (повідомлення) як способу актуалізації цієї діяльності – з іншою.

У тексті (повідомленні) ізольовані знаки, будучи одиницями мови як системи, виступають лише як засіб, знаряддя, яке людина бере з «арсеналу», що іменується мовою, і застосовує за призначенням, тобто використовує в комунікативно-пізнавальній діяльності. Тому текст мотивований у своїй основі і містить в собі образ діяльності по його породженню, а значить і програму по осмисленню смислової інформації, що міститься в нім. Слова в тексті включаються одночасно в два види зв'язків: лінійні (синтагматичні), обумовлені тим або іншим рівнем знання правил мовної комбінаторики, і ієрархічні семантико-смислові зв'язки, мотивовані прагненням до реалізації деякої практичної і / або комунікативно-пізнавального завдання.

У дослідженні конференції в когнітивному аспекті ми не можемо обмежитися чисто лінгвістичним підходом, оскільки ми розглядаємо текст як лінгвістичну і комунікативну одиницю. Зовсім не усі види лінгвістичного аналізу можуть служити прагматичним цілям тому, що вони мають на увазі текст як одиницю мови (елементам якого значення приписуються у рамках лінгвістичної семантики), а не як одиницю спілкування, що відбиває актуальну знакову діяльність в знаковій ситуації (тобто з певного приводу, для певного завдання і з певною адресою).

Практично не стало дисциплін про людину і суспільство, які в тій чи іншій мірі, в тому або іншому аспекті не торкнулися б питань спілкування. Головне для дисциплін лінгвістичного ряду – текст як одиниця мови, текст як мова або як формальний результат акту говору. Природно, що і проблематика, пов'язана із спілкуванням за допомогою знаків, далеко не вичерпується аналізом на рівні мови-мови. Ретельне вивчення форм, в яких реалізується спілкування, і навіть стратегій їх породження і розпізнавання, мабуть, лише певний крок на шляху до аналізу механізму спілкування, до розгляду спілкування текстами не просто як обміну мовою, але як обміну комунікативними інтенціями і в зв'язку з цим – знаннями і представленнями, думками і ідеями, образами, враженнями, цінностями.

При зверненні до аналізу тексту в структурі механізму спілкування формально-лінгвістичні ознаки тексту, використовувані в нім лінгвістичні конструкції набувають значення вторинне по відношенню до присутніх в нім структур інтелектуально-розумової діяльності. Породження тексту, так само як і його інтерпретація, – це рішення передусім емоційного і розумового завдання, а вже потім – лінгвістичною, оскільки у всякій діяльності задум передує конкретним операціям і вибиранню засобів для їх здійснення. Текст сам по собі виявляється функціональною системою, тобто системою, у рамках якої лінгвістичні конструкції використовуються для реалізації певних комунікативно-пізнавальних завдань і можуть варіюватися згідно цим завданням.

При комунікативно-функціональній інтерпретації тексту проявляється діалектична єдність інтра- і екстралінгвістичних чинників. Деякі лінгвісти услід за Ф. де Соссюром відносять до предмета текстуальної лінгвістики опис внутрішньоязикових елементів, що об'єктивувався, фонологічного, морфологічного і синтаксичного рівнів, а також стилістики. Абсолютно необґрунтовано вони виключають з лінгвістичного аналізу екстралінгвістичні чинники на тій основі, що позамовні елементи не мають системних ознак. Між інтра- і екстралінгвістичними підходами існує динамічний зв'язок. І якщо під поняттям «текст» слід розуміти ясно організовану по сенсу (семантика) і цілі (прагматика) сукупність фраз або фразової єдності, між якою є значущі стосунки і / або функції, тобто структуроване ціле, що представляє у свідомості у вигляді лінгвістичної одиниці яке-небудь комплексне явище дійсності в його відносно закінченої смислової цілісності, то в центрі уваги опиняється сукупність зв'язків, що характеризують кожен мовний знак. Це стосується не лише зв'язків усередині мовної системи, зв'язків з іншими знаками (синтактика), але передусім зв'язків мовних знаків з людьми, що породжують і сприймають текст (прагматика), а також зв'язків з об'єктивною дійсністю і її віддзеркаленням в людській свідомості (семантика), тобто також і екстралінгвістичних зв'язків.

Художній текст, виникаючи в результаті взаємодії плану вираження і плану змісту, за формою і сенсу підпорядкований дії особливих естетичних законів і, викладаючи яку-небудь тему, виражає глибокі ідеологічні і соціальні стосунки, будучи не лише інформацією про об'єктивну дійсність, але одночасно і інформацією про особу автора і тим самим віддзеркаленням специфічного суб'єктно-об'єктного зв'язку, який робить поетичний текст поетичною моделлю об'єктивної дійсності. В процесі інтерпретації художнього тексту необхідно враховувати і внутрішньолінгвістичні чинники, які, забезпеч