Семантика і структура наддністрянських говорів на прикладі говірки села Конюхи Козівського району Тернопільської області

Виходячи з потреби мати національно свідомих, висококваліфікованих, інтелектуально розвинених громадян, держава ставить перед освітою конкретні завдання, з-поміж яких особливе місце належить формуванню комунікативних умінь і навичок вільного володіння всіма засобами літературної мови. Любов і пошана до живого народного слова, творче ставлення до процесу взаємодії літературної мови з регіональними, місцевими діалектами, прищеплені студентству у педагогічних навчальних закладах, є запорукою якісної підготовки вчителів як словесників. Вчителі-філологи повинні помічати діалектні помилки у мовленні учнів, тактовно, наполегливо їх усувати і водночас навчати школярів правильно й доцільно користуватися діалектною лексикою рідного краю.

Вважаємо, що тема є дуже актуальною на сьогодні, оскільки її вивчення допомагає долати мовленнєві помилки, зумовлені діалектним впливом рідних говірок, і водночас формувати правильне ставлення до лексичних діалектизмів як джерела збагачення літературної мови. Кожному, хто володіє літературною мовою, необхідне знання і народної мови, діалектів, особливо тих, що живлять літературну мову. Адже саме це знання допомагає шліфувати й збагачувати далі літературну мову.

Проблемі взаємодії діалектної та літературної мови і застосування діалектизмів у сучасній літературній мові присвятили свої праці такі відомі мовознавці, лінгводидакти і методисти, як: Ф. Жилко, С. Жовтобрюх, Б. Кобилянський, В. Мельничайко, А. Кримський, В. Ганцов, І. Зілинський, Б. Ларін, М. Толстой, П. Лисенко, Т. Назарова, Г. Олійник, М. Никончук, Н. Бабич та інші [3, с. 14].

В українській діалектології постійно актуальним залишається і питання дослідження та системного вивчення різних рівнів говорів (Й. Дзендзелівський, П. Гриценко, О. Горбач, Я. Закревська, А. Залеський та інші) [4, с. 29]. Особлива увага до діалектної лексики пояснюється багатьма чинниками. По-перше, вона є найчутливішою до змін у житті суспільства, порівняно легко адсорбує іншомовний лексичний склад; по-друге, увага до наддністрянської діалектної лексики викликана ще й тим, що деякі рівні його системи ще не достатньо опрацьовані.

Взагалі, обрана проблема легко поділяється на два аспекти: питання виділення в українській діалектології такого явища як наддністрянський діалект; саме вивчення наддністрянського говору, зокрема особливостей його фонетичної, лексичної, граматичної і словотвірної системи.

Проблему походження і виділення наддністрянського діалекту науково обґрунтовували та вивчали такі українські діалектологи, як: Б. Кобилянський, Г. Шило, Ф. Климчук, М. Лесів, О. Горбач. Першим виділив наддністрянські говірки Я. Головацький. Своє слово про наддністрянський говір потім сказали І.Зілинський, К. Дейна, М. Наконечний, Я. Рудницький, Ф. Жилко, Д. Бандрівський та інші [1, с. 117].

Певної корекції потребує сама назва «наддністрянський говір» у плані термінологічного окреслення. Треба зауважити, що первісною назвою досліджуваного діалекту була «опільський говір» (Я. Головацький, І. Зілинський, К. Дейна).

Український народ на час свого перетворення з народності в націю по суті не мав єдиної літературної мови. Перетворення українського народу в націю відбувалося дуже повільно і нерівномірно в зв’язку з розчленованістю нашого народу між різними державами, що позначилось на особливостях виникнення нової української літературної мови. Розчленованість і нерівномірність розвитку окремих територій українського народу обумовили те, що нова українська літературна мова виникає у вигляді кількох потоків (східноукраїнський, західноукраїнський, або галицький, закарпатський) на основі різних діалектів. З самого початку серед цих потоків виникнення нової української літературної мови один із них визначається головним – на основі середньонаддніпрянських говірок, що пізніше, в другій половині XIX і на початку XX ст., стає загальнонаціональною літературною мовою.

Ця нова українська літературна мова, основана на розмовній мові середньої Наддніпрянщини, має окремі елементи з інших українських діалектів, особливо ж південно-західних (найбільше в лексиці, частково в синтаксисі). Останнє пояснюється тим, що серед потоків становлення нової української літературної мови досить сильним був той, що основувався на наддністрянських говірках – галицький [3, с. 16–17].

В цілому процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів є складним і тривалим. Народні говори повноцінно використовувалися населенням до XIX-го початку XX-го століття, проте і у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цьому сприяють сучасні форми виробництва, наявність в селах і містечках великої кількості інтелігенції, вплив школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо.

Оскільки об’єктом дослідження в роботі є говірка села Конюхи Козівського району Тернопільської області, то в ході дослідження було з’ясовано, що так як даний район належить до ареалу наддністрянського діалекту, то можна зробити висновок, що в селі поширені діалекти, які належать до південно-західної групи наддністрянських говорів.

Наддністрянський говір, також опільський говір, галицький говір – один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Поширений у верхів’ї річки Дністер (Львівська, Івано-Фр