Андрій Самійлович Малишко

Андрій Самійлович Малишк о

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім’я, в якій ріс майбутній поет, була великою - одинадцятеро дітей, батько з матір’ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім’ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в беріславські і каховські степи.

У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи. Однак уже тоді його приваблювала поезія.

«Узнав о дополнительном наборе в Институт народного образования, я решил сдавать екзамени и , к моему удивлению, сдал их успешно. Меня зачислили на литературный факультет, который я окончил в тридцать втором году»[1] , - згадуватиме згодом в «Автобиографии» поет. Який час він учителює в Овручі, викладає російську і українську літературу. Після переїзду до Харкова працює в газеті «Радянське село».

Перший друкований вірш Малишка з’явився 1930 року в журналі «Молодий більшовик» (№ 9-10). Ряд його поезій увійшов до колективної збірки «Дружба», що вийшла в харківському видавництві «Український робітник» 1935 року. У них Малишко оспівує «труди і дні» комсомольскої юні, героїзм молоді в роки громадянської війни, радість праці на вільній радянській землі.

Великий вплив на становлення Малишка як поета мала народна творчість, класична література, а також радянська, зокрема твори Горького, Маяковського, Тичини.

З 1934 року Малишко - у лавах Червоної Армії. Враження від служби, розповідей про героїчного полководця Миколу Щорса вилилися в поезіях пісенного характеру. В армії було написано і більшість віршів, які увійшли до першої збірки поета «Батьківщина» (1936).

Невелика обсягом збірка одразу ж засвідчила появу талановитого лірика. Вірний син Соціалістичної Вітчизни, він в одному з перших віршів збірки говорить про свого учителя і натхненника - партію комуністів:

Пісень, що стали в рівний лад

Не для притихлих і похилих,

Що нашу славу, цвіт і сад,

На молодих виносять крилах,

Навчила партія.

Путі

Прослала ранньою порою,

Привчила щирій прямоті

І слово вибрала, як зброю…

(«Пісень, що стали в рівний лад…»)

Після служби в Червоній Армії Малишко цілком віддається літературній праці, активно співробітничає у газеті «Комсомолець України», журналі «Молодий більшовик». Невдовзі його обирають членом ЦК ЛКСМУ.

Одна за одною виходять збірки віршів: «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939). За заслуги у розвитку української радянської літератури уряд у 1939 році нагородив поета орденом «Знак пошани».

Плідним був для поета і 1940 рік. Крім книги «Листи Червоноармійця Опанаса Байди», вийшли друком збірки «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки».

Влітку 1941 року поет закінчував готувати збірку балад і пісень «Запорожці», яка того року так і не була опублікована: почалася Велика Вітчизняна війна.

Характерна особливість творчості Малишка, що виявилась уже в перших його збірках, - широта тематичного і жанрового діапазону. Вже в «Ліриці» поряд з найрізноманітнішими формами ліричної поезії маємо вірші-портрети, вірші-оповіді, балади, сюжетні твори, для яких характерна епічна манера викладу.

Тяжіння до точності, конкретності у змалюванні людини, її бойових і трудових подвигів в ім’я утвердження Радянської влади властиве не лише поезії Малишка. Створення поезій в жанрі вірша-портрета збігається з появою в українській радянській поезії таких творів, як «Пісня трактористки» П.Тичини, циклу «Чотири поезії» М.Рильського та ін. Це було свідченням закономірності повороту поезії від узагальнено-символічних, збірних образів, від гіперболізації в дусі романтизму і міфологічної умовності до звичайних рядових людей праці з їхнім багатим духовним життям, людей скромних, зовні непоказних, проте здатних на високу бойову чи трудову звитягу.

Як відомо, поетика «гігантизму» і «космізму» породжена була прагненням передати всесвітнє значення революційного перевороту, його величезне, епохальне значення в житті пролетаріату, трудящих всієї планети. Ця поетика була виявом планетарності, а планетарність, всесвітність вважалися синонімами інтернаціоналізму.

Уже з перших днів свого існування радянська література утверджувала ідею єдності інтересів трудящих усіх націй і народностей, ідею їх єднання в боротьбі за інтереси всіх народів - «людства, об’єднаного в одну сім’ю» (Максим Горький)[2]

В 30-і роки радянський поетичний епос, який відтворював масштаби Жовтневого перевороту, окреслював перспективи майбутнього дня людства, розбудженого революцією до грандіозної активності, набуває характеру більш строгого, конкретного, земного. По всьому фронту радянської літератури і поезії передусім ішли пошуки такого слова, яке відтворило б «красу нового дня». Його прикметами стали історична й локальна конкретність, спрямована на осмислення і відображення, по-перше, революції і громадянської війни як близької героїчної історії і, по-друге, нової дійсності. Дедалі виразнішим стає перехід від узагальнено-романтичної образності до реалістичної конкретності. Час працював на реалізм. Не відкидаючи набутків революційного романтизму - його високої пафосності, його поетизації незвичайного, його тенденції до широкого зображення життя в епоху ломки старих форм і становлення нових великих історичних зрушень, реалістичне мистецтво все

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать