Функції мови

Вступ

Українська мова є державною мовою України. Як навчальний предмет мова виконує ряд важливих освітніх функцій. Зокрема, вона є об'єктом пізнання. Але, найголовніше, мова є засобом людського спілкування, пізнання, а також самовираження особистості. Мислеформулююча функція рідної мови сприяє розвитку інтелекту.

Через мову студенти засвоюють моральні поняття, ідеї, ідеали, виробляють власні переконання, ціннісні орієнтири. Рідна мова формує почуття прекрасного, робить естетичне почуття тоншим, чутливішим. Українська мова і література впливають на формування націоцентричного світогляду особистості за допомогою пізнання світу, а також – культурного та історичного минулого рідного народу.

Мета і завдання дисципліни: формування системи знань із специфіки української мови, української літератури як основи націоцентричного світогляду особистості, високого рівня мовної компетентності у професійній і науковій сферах комунікації; підвищення загальнокультурного та інтелектуального рівня особистості.

1. Мета і завдання

Завдання: вивчення теоретичних засад нормативності мови, орфографії, лексичного складу, окремих розділів фразеології, морфології, пунктуації та синтаксису; вироблення навичок правильного використання різностильових мовних засобів залежно від сфери і мети спілкування; вироблення усного й писемного фахового мовлення; логічного висловлювання думки; формування мовної компетенції, що інтегрує національний і культурний компетенти.

Рекомендації щодо застосування теоретичних знань: студенти працюють зі словниками (фразеологічним, етимологічним, орфографічним, літературознавчим); роздатковим матеріалом є журнальні і газетні публікації, в яких виражена мова художніх та інших різностильових текстів.

2. Мова і свідомість особистості

Рідна мова – це найособистіша й найглибша сфера обстоювання свого «я», своєї особистої та національної гідності. Річ і в об'єктивній природності, необхідності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим. Сьогодні на мову треба дивитися з погляду зафіксованих у них багатств національної духовності та культури.

Археологія досліджує історію за матеріальними пам’ятками, збереженими в землі чи у воді. Розкопуються стародавні поховання, житла. Однак археологічні пам'ятки, даючи велику інформацію про народ, який ними користувався, нічого не говорять про етнічну приналежність цього народу, про його мову. Археологічні факти «озвучуються» і стають повноцінними історичними свідченнями лише тією мірою, у якій їх вдається поєднати із свідченнями мовознавства.

Етнографія вивчає побут, культуру різних народів – різних етносів. А найважливішою ознакою етносу є мова. Дуже вагомим для етнографії є вивчення способів іменування людей, позначення специфічних реалій (наприклад, слова чурек, лаваш, коровай). У дослідженні цих шарів лексики етнографія та лінгвістика співробітничають і дуже допомагають одна одній.

Соціологія є наукою про закономірності розвитку суспільства, загальних та часткових соціальних систем. І соціальна диференціація, соціальне групування людей помітно відбивається в мові. На стику етнографії та соціології з мовознавством нині розвинулися нові напрями мовознавства – етнолінгвістика й соціолінгвістика.

Будучи виразником думки, мова стає об'єктом спільних досліджень лінгвістів та представників наук про закони мислення і психіки людини – логіки, філософії (світогляд, свідомість, ідеали, ціннісні орієнтації, пізнання світу і людини в ньому тощо), психології. Взаємодія мовознавства й психології стала в другій половині XX ст. настільки міцною, що породила новий науковий напрям – психолінгвістику. Саме в проблемі «мова і мислення» мовознавство, мабуть, найтісніше зв'язується з філософією. Мовні процеси вивчає комунікативна філософія. Одначе філософія – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення – пронизує все мовознавство.

Мова є важливим компонентом і водночас однією з форм національної культури, формою, будівельним матеріалом, першоелементом літератури. Тому мовознавство настільки тісно переплітається з літературознавством, що ці дві дисципліни становлять комплексну, двоєдину науку про слово і словесне мистецтво – філологію. Назва «філологія» походить від гр. філол – «люблю», і її утворили ще стародавні греки, які вживали слова філологія – «любов до вчених занять» і філолог – «той, хто любить науки».

Ділянкою спільних інтересів для мовознавців та представників інших наук (географії, етнографії, історії, астрономії та ін.) є ономастика. А в галузі термінології мовознавство пов'язується з усіма без винятку науками, бо всі науки мають свою термінологію і вона всюди потребує лінгвістичного упорядкування.

Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах. Тобто, культура мови пов’язана безпосередньо із філософією, яка вивчає світогляд, свідомість особистості, пов’язана з психологією, із соціологією – вироблення зразків мовної поведінки, а також формування мовної свідомості.