Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення

Національний педагогічний університет

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

КОБЧЕНКО Наталя Віталіївна

УДК 811.161.2: 81’367.5

ГРАМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

– доктор філологічних наук, професор

Шинкарук Василь Дмитрович ,

заступник міністра освіти і науки України;

– кандидат філологічних наук, доцент

Баган Мирослава Петрівна ,

Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства.

Захист відбудеться “18” березня 2008 р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “15” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На межі ХХ-ХХІ ст. у лінгвістиці виразно окреслилася тенденція до вироблення комплексних теорій, яка в граматиці додатково активізувалася завдяки впровадженню функціонального підходу до вивчення мовних одиниць. У галузі студіювання зв’язку слів напрацювання мовознавців попередніх етапів (О.М.Пєшковського, О.О. Потебні, В.В. Виноградова, М.А. Шапіро, Л.А. Булаховського, Є.В. Кротевича, Н.Ю. Шведової, В.А. Бєлошапкової, В.П. Малащенка, О.Б. Сиротиніної, О.С. Скобликової, Г.О. Золотової, Н.М. Лаврентьєвої, Л.Д.Чеснокової та ін.) і дослідження сучасних науковців (В.І. Кононенка, І.Р. Вихованця, В.В. Лущай, Н.Л. Іваницької, І.І. Слинька, М.Ф. Кобилянської, А.П.Загнітка та ін.) сформували підґрунтя для створення вичерпної теорії синтаксичних зв’язків. Проте деякі нерозв’язані проблеми поки що заважають остаточно викінчити цю теорію.

Для адекватного визначення тієї чи тієї форми підрядного зв’язку не завжди виявляється достатнім керуватися тільки морфологічними показниками, а традиційна граматика, ґрунтована на них, подекуди неточно інтерпретує синтаксичні явища. З‑поміж найсуперечливіших і найдискусійніших питань сучасного українського мовознавства залишається кваліфікація вільного поєднання як форми підрядного синтаксичного зв’язку. Зорієнтованість класичної лінгвістики переважно на морфологічні підходи до потрактування мовних явищ неминуче зумовила занадто широке витлумачення керування – як форми підрядного зв’язку, що встановлюється за приєднання до будь-якої синтаксичної домінанти (опорного компонента, головного слова) ад’юнкта (підпорядкованого компонента, залежного слова), вираженого непрямим відмінком – та не зовсім адекватне, формальне, розуміння вільного поєднання, об’єднавши під ним зв’язок синтаксичної домінанти з ад’юнктом, який належить до класів незмінних слів. Водночас у традиційній граматиці не можна не помітити тенденції до звуження сфери керування, яка бере свій початок у роботах О.О. Потебні, закріплюється в дослідженнях В.В. Виноградова та розвивається завдяки напрацюванням Н.Ю. Шведової, котра здійснила цілком вдалу спробу спростувати канонізоване витлумачення вільного поєднання.

Однак старе розуміння синтаксичних зв’язків виявилося живучим: в україністиці, як і в мовознавстві загалом, під терміном вільне поєднання здебільшого розуміють зв’язок синтаксичної домінанти з незмінюваним словом. Тільки в деяких студіях спостерігаються фрагментарні спроби поглибити це питання, щоправда, більшість дослідників, обмежуючись визнанням факту існування вільного поєднання у відмінковому вияві, не описує особливостей і сфер його реалізації, а лише фіксує найтиповіші випадки (це праці І.Р. Вихованця, І.І. Слинька, В.В. Лущай, А.П. Загнітка, М.В. Мірченка та ін).

Ще одним недоліком граматичної традиції є вивчення й опис підрядного синтаксичного зв’язку на рівні словосполучення, а між тим один з його виявів, а саме – підрядний детермінантний зв’язок, функціонує тільки в структурі речення.

Сучасний етап розвитку науки позначений переосмисленням багатьох мовознавчих проблем. Останнім часом набуває ваги запропонований І.Р. Вихованцем синтаксичний принцип кваліфікації й диференціації форм підрядного синтаксичного зв’язку, згідно з яким передумовою встановлення тієї чи тієї форми підрядного зв’язку є не морфологічне вираження ад’юнкта, а його синтаксична позиція щодо головного компонента. Саме цей принцип і став засадничим підґрунтям пропонованого дослідження, зумовивши його методологічну основу. Спостереження й аналіз реалізації вільного поєднання проводиться на рівні речення шляхом виокремлення в його структурі компонентів, один з яких підпорядковується іншому цією формою підрядного зв’язку, що дає змогу охопити всі сфери її по

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать