Історія розвитку української мови

Говорячи про долю (і недолю) української мови, аж ніяк не можна оминути місця її народження і дальшого поширення — України і її положення на карті світу, насамперед у Європі й Азії, де вона розташована або з чим межує. Адже з'ясувати місце поширення мови — це вже великою мірою й розкрити причини і передумови, які визначали особливості її розвитку. Як відомо, переважна більшість мов світу не є самотніми, а мають більш чи менш близьких мовних родичів. Якщо деякі з мов, наприклад мова бурушаскі в Індії або баскійська мова в Іспанії і Франції, виступають ізольовано, то причиною цього здебільшого є те, що інші мови, споріднені нині ізольованій, свого часу вимерли (цілком можливо, що саме так сталося і з зазначеними мовами), або (у цьому разі йтиметься про брак близькоспоріднених мов) це пояснюється тим, що обставини історії не дали мові змоги поширитися, у тому числі й серед інших народів, чи ці ж обставини призвели до зникнення готових до постання близькоспоріднених мов. Так, якщо серед індоєвропейських мов існує албанська група, що складається з самої лише албанської мови, то причина цього в тому, що албанська мова (на відміну, зокрема, від слов'янських) не спромоглася поширитися поза етнічно-мовні межі Албанії і витіснити інші мови. Як правило, подібне поширення мови і засвоєння її носіями (первісне) інших мов веде до виникнення різних субстратів (залишків рис попередньої мови в новозасвоєній), які врешті-решт, впливаючи на новозасвоєну мову, ведуть до її перетворення. Тим самим замість однієї з'являється кілька близькоспоріднених мов. Оскільки албанська мова залишилася поширеною серед самих албанців, вона так і залишилася єдиною. Інший випадок становить грецька мова. З того, що еллінізації, тобто переходові носіїв кількох різних інших мов на грецьку, було піддано значну частину народів Східного Середземномор'я, мало б випливати, що на цій підставі тут мусили б ні І никнути різні відмінні один від одного грецькі діалекти, які з плином часу 1.1 умов їхньої ізоляції могли б розвинутися в окремі грецькі мови. Проте так не сталося тому, що внаслідок пізнішої арабізації еллінізованого населення всі ці грецькі діалекти зникли (замість них виникли арабські діалекти, на які, цілком можливо, далі чекає доля стати зародком окремих близькоспоріднених арабських мов). Таким чином, історичні обставини не дали грецькій мові «породити» своїх нових «дочок» — кілька нових близькоспоріднених грецьких мов. Залишилася сама грецька літературна мова і, щоправда, нерідко дуже віддалені діалекти (наприклад, тавро-румейський на півдні України і в Криму). Однак через те, що кількість носіїв цих ідіомів незначна, до того ж жоден з них не спромігся набути статусу державної мови (це могло б відбутися, якби відповідне грецькомовне населення було достатньо численним, щоб опанувати певну територію), ці діалекти так і залишилися стосовно грецької мови Греції лише менш або більш віддаленими наріччями, а щонайбільше — культивованими в певних обмежених функціях мікромовами із власною писемною традицією. На останню роль, як видається, міг би, зокрема, претендувати вже згаданий тавро-румейський діалект, бо ним свого часу творилася, а частково й тепер твориться власна оригінальна література. Проте через звуження простору поширення грецької мови і в тім числі випадіння з нього початкове еллінізованих народів зникли підстави для виникнення кількох близькоспоріднених самостійних грецьких мов (макромов). Тим самим у родині індоєвропейських мов грецька група (підродина) репрезентована лише однією мовою.

На відміну від згаданих мов, що тепер не мають жодної близькоспорідненої і навіть далекоспорідненої щодо себе мови, українська мова належить до широко розгалуженої мовної сім'ї. Як одна зі слов'янських мов вона через проміжні ланки найближчої і чимраз дальшої спорідненості пов'язана з іншими мовами індоєвропейської мовної сім'ї, а можливо, навіть із ширшим колом мов, оскільки існує припущення про входження самої індоєвропейської сім'ї у ще ширшу суперсім'ю мов — ностратичну (або бореальну), куди мають увіходити також сім'ї — уральська (із фінно-угорським та самодійським відгалуженнями, а можливо, як окреме відгалуження, також юкагирська мова), алтайська (з тюркським, монгольським, тунгусо-манжурським відгалуженнями, сюди ж, можливо, входять мови корейська і — менш певно -японська, що має алтайські і малайсько-полінезійські риси), картвельська, дравідійська, афразійська (до основних відгалужень останньої належать семітські і хамітські мови) . У межах цілком доведеної і прийнятої в науці системи спорідненості мов світу українська мова становить собою насамперед одну з мов підгрупи східнослов'янських мов, куди крім неї входять також російська й білоруська. Є підстави твердити, що в східнослов'янській підгрупі українська мова за низкою своїх рис протистоїть російській та білоруській. Отже, східнослов'янське угруповання в свою чергу поділяється на відгалуження: північне, куди входять російська і білоруська мови, та південне, репрезентоване самою українською мовою. Особливо переконливо відмінність мов, належних до обох груп, виявляється у фонетиці:

1)твердість приголосного перед е в українській мові (небо, мене) - м'якість відповідно у російській і білоруській (небо, меня; неба, мяне);

2)зникнення в українській мові протиставності голосних фонем і (й) — ы, що злилися в один звук (тихий, ми), — збереження його в російській та білоруській (тихий, мы; ціхі, мы);

3)перехід 'Ь в усіх позиціях, а о, е в новому закритому с