Індоєвропейські мови

Індоєвропейські мови

Індоєвропейська сім’я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства - 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985 р.; всього населення Землі 4 млрд. 660 млн. 295 тис.). Вони об’єднуються в 12 груп: індійську, іранську, Слов’янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

Індійська група

До індійської групи належать більше 96 живих мов, якими розмовляють 761 млн. 075 тис. осіб. Найпоширенішими є гінді, урду, бенгалі, панджабі, лахнда, сінді, раджастхані, гуджараті, маратхі, сингальська, непалі, біхарі, орія, кашмірі, циганська.

Гінді - державна мова Індії. Нею розмовляють 182 млн. Осіб. Поширена в штатах Уттар-Прадеш, Малх я- Прадеш, Хар яна, Біхар, Раджастхан, в Делі. Писемність на основі оригінального письма деванагарі.

Мова гінді поділяється на західну і східну. Вважається, що західний гінді виник від шаурасені- апабхранша, а східний- від ардхамагадхі- апабхранша. Під терміном “мова гінді” мається на увазі група діалектів західного і східного гінді. До основних діалектів західного гінді відносяться кхарі болі, бридж бхаша, бангру, каннауджи і бунделі, до західного- авадхі, багхелі і чаттісгархі.

Основним діалектом літературного гінді являється кхарі болі. Він виник у ХІІІ- ХІV ст., в період завоювання Індії мусульманами. В ту епоху на всій території Індії був розповсюджений апабхранш. Державною ж мовою мовою мусульманських завойовників була персидська мова. Основна маса завойовників розмовляла персидською, арабською чи турецькою мовами. Але для спілкування з місцевими мешканцями вони зверталися по допомогу до діалекту, розповсюдженому в районах Делі і під час розмови з місцевими мешканцями вони додавали в свою мову персидські, арабські або турецькі слова. Поступово така змішана мова, в якій були персидські, арабські і індійські слова безпосередньо стала мовою спілкування між завойовниками - мусульманами і мешканцями північної Індії. Згодом цей делійський діалект отримує назву кхарі болі.

Спочатку кхарі болі була тільки розмовною мовою. У літературі його почали застосовувати мусульманські поети. Цю літературну форму кхарі болі називають урду.

Поступово розмовна форма кхарі болі почала проникати в твори індуістських поетів і письменників, які використовувати абетку деванагарі. Так кхарі болі стає літературною мовою індусів. Ця форма кхарі болі отримала назву кхарі болі гінді або просто гінді.

Основним діалектом групи східного гінді є авадхі. Авадхі говорять в районах Лакнау, Файзабада, Аллахабада, Канпура і в інших місцях.

З січня 1950 року гінді проголошено державною мовою Республіки Індії.

Урду - державна мова Пакистану (поряд з англійською) й одна з літературних мов Індії. Розмовляють нею 58 млн. осіб. Використовує перське письмо.

Мовою бенгалі розмовляють 189 млн. осіб, головно в Бангладеш і Західній Бенгалії. Користується власним оригінальним письмом нагарі з 10 століття. Бенгальською мовою створена одна з найзначніших ново індійських літератур, нею, зокрема, писав лауреат Нобелівської премії 1913 р. Рабіндранат Тагор (1861-1941).

Мовою панджабі (пенджабі) розмовляють майже 56 млн. осіб на півночі Індії та в Пакистані. Літературна мова складалася наприкінці ХІХ ст.. Користується двома писемностями: в Індії –гурмукхі, в Пакистані- письмо урду.

Панджабі – сучасна індоарійськамова, що відноситься до індоєвропейської родини. Вона входить до п'ятнадцяти офіційних мов Індії, а також є однією з основних у Пакистані. В Індії панджабірозповсюджена головним чином у штаті Панджаб (столиця м.Чандигарх) і деяких прилеглих до нього районах, що займали донедавна територію колишньогоСхідногоПанджаба. Деякі діалекти панджабі зафіксовані й у частині районів штату ХімачалПрадеш. У ряді міст інших штатів Індії є групи населень, що говорять мовою панджабі. До числа таких міст у першу чергу відносяться Делі і Калькутта..

Велика частина літератури мовою панджабі написана алфавітом гурмукхи, що є основним різновидом писемності цієї мови.

Мовою панджабі створено багто літератури. Найбільшим літературним пам'ятником вважається «АдиГрантх» (чи «ГрантхСахиб»), що включає вислови і гімни різних поетів і мудреців.

Основоположниками сучасноїпанджабской поезії варто вважати Вира Сингха, ПуранаСингха і Дхани Рама Чатрикара. До відомих поетів останніх років відносятьсяМоханСінгхМахір, ПрітамСінгхСафір і АмрітаПрітам.

Серед сучасних прозаїків виділяютьсяГурбакхшСингх, СантСингхСекхон, КартарСингхДуггальДевиндар та ін.

Найбільш відомі драматурги: ХарчаранСингх, БальвантГарги, ИшварЧандарНанда, СантСингхСекхон, ГурдиалСингхПхуль, НанакСингх та ін.

Найбільшими лінгвістичними центрами панджабіє університети міст Чандигарха і Патиалы. У першомує спеціальний факультет філології панджабі, очолюваний старшим професором Сурин-дромСингхом Колі.

В існуючих граматиках панджабі, на жаль, не дається повного системного опису всіх граматичних категорій, мало уваги приділяється закономірностям і тенденціям розвитку цих категорій на сучасному етапі, не розкриті функції багатьох форм, немає вичерпного опису синтаксису, структури речення, майже не розглядаються проблеми словосполучення і закономірності сполучуваності слів.

Проведена дослідницька робота дозволяє зробити ряд висно