Типологічна класифікація мов світу

Реферат

на тему: «Типологічна класифікація мов світу»

План

Вступ

Типи мов

Кореневі мови

Аглютинативні мови

Флективні мови

Інкорпоруючі мови

Недоліки класифікації

Висновок

Вступ

У світі існує безліч мов. Сучасна наука нараховує більше 2500 мов. А як же їх класифікувати, якщо їх тисячі. Уже здавна зародилося дві основні класифікації мов – типологічна, інакше морфологічна, і генеалогічна, інакше генетична.

Принцип типологічної класифікації мов основується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, споріднені вони чи ні, розповсюджені в одній частині світу або у різних, можуть бути об’єднані між собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за все морфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної або типологічної.

Хоча типологічна класифікація нерідко ототожнюється з морфологічною, насправді перше поняття дещо ширше за друге. За типологічної класифікації враховують не лише морфологічну структуру слова, але й загальні фонетичні особливості порівнюваних мов, характер побудови їх словосполучень та речень, їх інтонацію тощо. У свій час Н.С. Трубецькой, наприклад, встановив шість загальних ознак індоєвропейських мов, які на його думку відрізняють їх від мов з іншими структурами (інших типологій). Серед цих ознак називалися не лише морфологічні, але й фонетичні та синтаксичні.

Проте, найчастіше у подібних випадках аналізується морфологічна структура слова, з якої і запозичується сама назва (морфологічна класифікація). Отже, морфологічною, або типологічною, звичайно називають таку класифікацію, в основі якої виявляється перш за все принцип морфологічної будови слова.

Типи мов

Чи мають сенс пошуки спільних елементів у структурі найрізноманітніших мов світу. На це питання слід відповісти безперечно ствердно. Які б не різні мови за своєю граматичною будовою, яка б не своєрідна їх національна специфіка, варто пам’ятати, що основні функції мов єдині: усі вони слугують засобом спілкування, засобом вираження думок та почуттів людей, що живуть у суспільстві. Тому дослідження якихось спільних елементів у структурі мов світу представляє не лише теоретичний, а й практичний інтерес.

Давайте звернемось до структури слова у різних мовах.

Порівнюючи відмінкові форми, наприклад, українського слова стіл (стіл – стола – столу - стіл – столом – столі - столе) з тим, як веде себе відповідне слово у французькій мові (la table), не можна не помітити, що це останнє подібних форм не має. Коли потрібно передати відношення даного слова до інших слів, на сцену виступають прийменники: de la table – «стола», á la table – «на стіл» і таке інше. Саме слово la table ніяких відмінкових флексій не знає, оскільки французька мова відмінків іменника не має.

До французької мови дуже близька у цьому відношенні англійська, що, проте, розрізнює два відмінки іменника (загальний та родовий саксонський). Порівнюючи структури слова в українській мові, з одного боку, із структурою слова у французькій та англійській – з другого, не можна не помітити суттєвої різниці між цими структурами. Для української характерні флексії, для французької та англійської вони не характерні, принаймні у сфері іменника.

Мови, в яких відношення між словами у реченні виражаються перш за все флексіями, зазвичай називаються флективними або синтетичними, а мови, у яких ці ж відношення передаються перш за все прийменниками і порядком слів, - аналітичними. Російський лінгвіст ХІХ ст. Н. Крушевський ілюстрував різницю між мовами такими схемою

Крушевський хотів цим підкреслити, що у флективних мовах не змінюється початок слова (перпендикулярна риска), але змінюються його закінчення (паралельні лінії: стіл, стола, столу і таке інше); в аналітичних мовах, навпаки, закінчення слова залишається без змін (перпендикулярна риска), а граматична функція слова визначається тим, що ставиться перед ним (паралельні лінії – прийменники перед іменником, займенники перед дієсловом: англійське a pen – «ручка», with a pen – «ручкою», I sing – «співаю», they sing – «співають»). Таким чином, українська мова виявляється флективною, або синтетичною, а французька і англійська – аналітичними.

Проте таке розмежування не можна ні перебільшувати, ні абсолютизувати. Практично не існує ні «чисто» флективних мов, ні «чисто» аналітичних. У флективних мовах спостерігається немало аналітичних тенденцій, подібно тому як у мовах аналітичних флексії мають далеко не останнє значення.

У тій же французькій мові, наприклад, флексії, що майже повністю зникли із сфери іменників, продовжують грати видну роль у системі дієслова (je chante – «я співаю», але nous chantons – «ми співаємо», флексія першої особи множини -ons). В англійському дієслові флексія може диференціювати, наприклад, часи: I work – «я працюю», але I worked – «я працював» і т.д. Ще складніша ситуація складається у процесі історичного розвитку мови: в аналітичних мовах іноді утворюються нові флективні форми, подібно тому як у флективних мовах формуються деякі аналітичні конструкції.

Незважаючи на ці постійні ускладнення, розділення мов на флективні та аналітичні все ж зберігає наукове значення. Це розділення основується на тій чи іншій переважаючій мовній тенденції, характерної для морфологічної структури слова.

Але морфологічна класифікація мови стає це більш складною, коли вона спираєт

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать