Мова і мислення

Реферат на тему

Мова і мислення

ПЛАН

1. Проблема співвідношення мови і мислення

2. Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення

3. Роль мови у процесі пізнання

4. Використана література

Співвідношення мови і мислення — одна з цент­ральних проблем не тільки теоретичного мовознавства (філософії мови), а й філософії, логіки, психології. Ці­кавились нею також математики, фізики, медики та ін. Якщо раніше головним питанням було обґрунтування наявності чи відсутності зв'язку між мовою і мис­ленням, то нині — виявлення характеру зв'язку між ними.

1. Проблема співвідношення мови і мислення

Незважаючи на те що проблему взаємозв'язку мови і мислення досліджують від найдавніших часів до на­ших днів, вона далека від свого розв'язання. У сучасній філософській, логічній, психологічній і лінгвістичній літературі дають різні, інколи взаємозаперечні від­повіді на питання про співвідношення цих феноме­нів. Це зумовлене кількома причинами. У мові й мисленні переплітаються соціальні й індивідуально-біологічні чинники. Процес мислення прихований від безпосереднього спостереження, це той «чорний ящик», про роботу якого ми можемо судити дедуктив­но і перевіряти висунуті гіпотези на основі того, що маємо на вході і виході цього ящика, тобто на основі мовленнєвих фактів. Не сприяє розв'язанню пробле­ми й термінологічна неусталеність. Так, зокрема, в су­часній науці немає однозначного розуміння термінів мислення і свідомість. Це призвело до того, що нерід­ко говорили про співвідношення мови і свідомості, а малося на увазі співвідношення мови та мислення, і навпаки.

Слід розрізняти поняття «свідомість» та «мислен­ня». Свідомість — це весь процес відображення дійс­ності нервово-мозковою системою людини; це усвідом­лене буття, суб'єктивний образ світу. Мислення — це узагальнене відображення дійсності в свідомості у фор­мах понять, суджень й умовиводів (силогізмів); це вища форма активного відображення об'єктивної реальності, яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому й узагальненому пізнанні суб'єктом суттєвих зв'язків і відношень предметів і явищ, у творчому продукуванні нових ідей, у прогнозуванні подій і вчинків [Философ­ский энциклопедический словарь 1983: 391].

Отже, свідомість не зводиться до мислення, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оцінне став­лення людини до світу [Українська радянська енцик­лопедія 1983: 59]. Очевидно, до свідомості входять і відчуття, й уявлення.

Мислення — вищий ступінь людського пізнання, процесу відображення об'єктивної дійсності; воно умож­ливлює отримання знання про такі речі, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні. Чут­тєве сприйняття не дає повного відображення дійснос­ті. Мислення, оперуючи найвищими абстракціями, пе­реборює обмеження чуттєвого сприйняття й повнокров­но відтворює дійсність.

Отже, поняття «свідомість» є ширшим від поняття «мислення» і включає його в себе. Однак у науковій літературі трапляються й інші тлумачення цих понять (див.: [Энциклопедический словарь 1985; Ахунзянов 1981: 95; Ардентов 1971: 57], де термін мислення трактується як ширше поняття, ніж термін свідо­мість. Тут під свідомістю розуміється вищий ступінь мислення). Щодо питання взаємовідношення мови й мислення існують дві протилежні й однаковою мірою неправильні тенденції: 1) відривання мови від мислення і мислення від мови; 2) ототожнення мови і мислення. Так, зокре­ма, французький математик Жак Адамар заявив: «Я стверджую, що слова повністю відсутні в моєму розумі, коли я думаю [...]. Усі слова зникають саме тієї миті, коли я починаю думати; слова з'являються в моїй свідо­мості тільки після того, як я закінчу або закину дослі­дження» [Адамар 1970: 72]. Подібна думка висловлена Альбертом Ейнштейном: «Слова або мова, як вони пи­шуться або вимовляються, не відіграють жодної ролі в моєму механізмі мислення. Психічні реальності, які служать елементами мислення, — це деякі знаки або більш чи менш ясні образи, що можуть бути за бажан­ням відтворені й скомбіновані. Вищезгадані елементи в цьому випадку носять зоровий і мускульний харак­тер. Звичайні й загальноприйняті слова дуже важко підбираються лише на наступній стадії, коли згадана асоціативна гра достатньо відстоялась і може бути від­твореною за бажанням» [Эйнштейновский сборник 1967: 28].

Ототожнювали мову і мислення німецькі лінгвісти Вільгельм фон Гумбольдт і Макс Мюллер. На думку Мюллера, мова і мислення — «лише дві назви однієї й тієї ж речі». До тієї групи належать і вчені, які розгля­дають мову як форму мислення (А. Шлейхер, Е. Бенве-ніст), бо форма і зміст завжди стосуються одного й того самого явища.

У наш час обидві крайні тенденції продовжують існувати в різних варіантах. Так, зокрема, різні відно­шення до мислення і його зв'язку з мовою лежать в основі двох різних напрямів — менталістичного, в якому чітко виявляється прагнення до ототожнення мови і мислення, приписування мові тієї ролі в психіці людини, яка належить мисленню, і механістичного (біхевіористського), який відриває мову від мислення, розглядає мислення як щось позамовне (екстралінг-вальне) і вилучає його з теорії мови, оголошуючи мислення фікцією (див.: [Кубрякова 1968: 103; Ахунзянов 1981: 63]).