М.Т. Рильський як теоретик та практик художнього перекладу

Міністерство освіти та науки України

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Факультет масових комунікацій

Кафедра журналістики

М.Т. РИЛЬСЬКИЙ ЯК ТЕОРЕТИК ТА ПРАКТИК ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ

Реферат з дисципліни

вступ до перекладознавства

Перевірила: ст.. викл. Н.О. Панкова

Луганськ-2006

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..3

«Акт найвищої дружби»………………………………………………...4

Висновки………………………………………………………………....8

Література………………………………………………………………..9

Вступ

Максим Рильський – поет, учений, громадський діяч – один із невід’ємних елементів української культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів, інтернаціональної єдності трудящих усього світу, ясне світосприймання, вільне від темних пережитків психології, що виникла в умовах експлуатації людини людиною, – усі ці риси цілком притаманні М. Рильському [2, 10].

Діяльність Максима Тадейовича як поета та громадського діяча є достатньо дослідженою. Однак особливої уваги заслуговує дiяльнiсть
М.Т. Рильського як перекладача, її значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалi в розвитку української культури.

Тож метою цього реферату є розгляд саме перекладацької діяльності Максима Тадейовича Рильського.

«Акт найвищої дружби»

Максим Тадейович – один із найяскравіших представників радянської школи перекладачів. Авторитет його у цій галузі є безперечним, оскільки значущість доробку Рильського у перекладі справді вражає: «Євгеній Онєгін», «Мідний вершник» та інші твори Пушкіна, «Пан Тадеуш» та лірика Міцкевича, «Орлеанська діва» Вольтера та «Мистецтво поетичне» Буало. Рильський перекладав Шекспіра («Король Лір» та «Дванадцята ніч»), Мольєра («Мізантроп»), Ґете та Гейне, Крилова та Грибоєдова, Лермонтова та Тютчева, Неруду і Блока. Цей список ще можна продовжувати, але й вже названого вистачає, щоб переконатись, що Максим Тадейович дійсно був видатним перекладачем початку XXст. [3, 3].

У Рильського як поета-перекладача були попередники. Після того, як спала хвиля перекладів-переспівів, що ставили собі завдання «українізувати» іншомовного автора (згадаймо «Гараськові оди» Гулака-Артемовського, що недалеко відійшли від «Енеїди» Котляревського, пізніші перекладання «Іліади» С. Руданського, «Антігони» Петра Байди-Ніщинського та ін.), над перекладами чужоземних поетів (Шекспіра, Байрона, Гете, Шіллера та ін.) працював Куліш, взявши за мету «європеїзувати українську поезію», примусити її кинути «рідну письменницьку фальш» і вирушити в широкий океан світової культури. Та Кулішеві – при його буржуазно-націоналістичних тенденціях – бракувало поетичного таланту, щоб захопити своїми перекладами широкі читацькі кола. Величезну заслугу в галузі поетичних перекладів мав Іван Франко. Але він брався за переклади насамперед як просвітитель, прагнув найбільшої точності і не надавав першорядного значення художньому шліфуванню своїх перекладацьких праць. Це, звичайно, ніяк не зменшує їх значення для української культури, хоч і особливостями мови, і за цензурними умовами переклади Франка були мало доступні українським читачам, які жили в межах царської Росії. Царська цензура, як відомо, майже до 1905 року категорично забороняла перекладати художню літературу українською мовою. Та й серед самих українських діячів було поширене переконання, що переклади – взагалі зайва розкіш; ще майже наприкінці XIX століття М. Костомаров радив М. Старицькому «дати Міцкевичам та Байронам спокій», бо вони непотрібні літературі, котра існує, як тоді висловлювались, «для хатнього вжитку». Ось чому з перекладу «Гамлета», зробленого М. Старицьким, глузував навіть дехто з українців, вигадуючи на нього пародії. В той час особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i українськi лiберали до перекладiв на українську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто українцi не можуть читати їх у росiйському оригiналi? М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв [1, 151-152].

Свої перші переклади Максим Рильський опублікував 1919 року у збірці «Гомін і відгомін». У ній, крім авторських віршів, були переклади творів Анрі де Реньє, Валерія Брюсова, Ван-Лерберґа, Поля Верлена, Стефана Маларме, Моріса Метерлінка, Адама Міцкевича, Афанасія Фета. 1927 року Рильський видав свій переклад епопеї Міцкевича «Пан Тадеуш», який досі вважається одним з найкращих у світовій літературі.

Особливо багато Рильський перекладав французьких авторів – від класиків ХVII століття до символістів. Це новели Ґі де Мопассана та Ґустава Флобера, твори Жан-Батиста Расіна і Мольєра, драма «Ернані» Віктора Гюґо, героїчна комедія «Сірано де Бержерак» Едмона Ростана, трагікомедія «Сід» П’єра Корнеля, казка «Синя птиця» Моріса Метерлінка [2, 121].

Роботу над поетичними перекладами М. Рильський ставить не нижче вiд оригiнальної творчостi. Це не тiльки змагання поета однiєї нацiональностi з поетом iншої, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдної мови, створення нових мовних, а отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов’янських поетiв – Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiальної поеми, створеної Київською Руссю, «Слово о полку Iгор

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать