Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст.

Реферат на тему

Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст.

ПЛАН

1. Школа «слів і речей»

2. Школа естетичного ідеалізму

3. Неолінгвістика

4. Використана література.

1. Школа «слів і речей»

Одним із перших напрямів, що намагався цілком порвати з традиціями молодограматиків, була Школа «слів і речей».

Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув прин­ципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 p., коли став виходити в Гейдельберзі журнал «Слова і речі», видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Й. Мі-ккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й назва цієї школи. Правда, ще в 1904—1907 pp. Мерін­гер опублікував у журналі «Індогерманські досліджен­ня» велику розвідку «Слова і речі».

Школа поставила перед собою завдання: замість аб­страктної «історії звуків» молодограматиків вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Як зазначав Г. Шу-хардт, «прогрес як в одній, так і в іншій галузі може бути досягнутий лише за умови, що дослідження речей і дослідження слів будуть іти разом». На противагу молодограматикам, які вивчали фонетику й морфоло­гію і майже не торкалися семантики, Школа «слів і речей» зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважа­ють мовознавця Туго Шухардта (1842—1927) — про­фесора Віденського університету. Він багато праць присвятив найрізноманітнішим мовам (слов'янським, кельтським, угорській, баскській, кавказьким, хамітсь­ким, креольським), хоча найбільше його цікавили ро­манські мови.

Шухардт був сильним критиком (підмітив усі слаб­кі місця в концепції молодограматиків), однак він не створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не боятись, як молодограматики, узагальнень: «До справ­жньої науки не можна підходити з улюбленим «пе supracrepidam» (не вище черевика; з лат. Sutor , пе supra crepidam «Шевче, [суди] не вище черевика»).

У своїх працях із лексичної семантики (програмною серед них є «Речі та слова», опублікована в 1912 р.) він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого передусім, за його переконанням, необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історі­єю слів існує повний паралелізм. Це твердження не за­важає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення: 1) річ може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Примат семантики над фонетикою Шухардт переніс і на етимологічні дослідження. Якщо в молодограмати­ків етимологія ґрунтувалася на аналізі звукової форми за допомогою звукових законів, то Шухардт змістив ак­цент на семантичну площину, вважаючи, що етимоло­гія слова може бути встановлена семантично, навіть як­що його фонетична історія не піддається з'ясуванню.

Шухардт розвинув методику дослідження історич­ної лексичної семантики. Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі — онома-сіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає прин­ципи й закономірності позначення предметів і понять. Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів вивчення словникового складу за предметними група­ми, укладанню ідеографічних словників (не без впливу ідей Шухардта Францом Дорнзайфом було створено «Німецький словниковий склад за предметними група­ми», виданий у 1932 p.).

Шухардт висунув і низку загальнотеоретичних по­ложень. Зокрема, він, на відміну від мовного індивіду­алізму молодограматиків, наголошував на суспільному характері мови. З цих позицій критикує молодограма­тичне вчення про звукові закони: «Фонетичні закони і соціальний характер мови несумісні одне з одним». Крім цього, він зазначає, що фонетичні закони визна­чалися дедуктивно. Якщо ж підійти до цього питання індуктивно, то не можна вивести закони, які не знають винятків. Коли за фонетичними законами визнати аб­солютний характер, то поняття «виняток» втрачає сенс. До чинників, які заперечують строгість законів, крім аналогії, належить явище субстрату.

Причиною мовного розвитку Шухардт уважав мов­не змішування (схрещування). Поняття схрещування мов у нього стало методологічним принципом. Очевид­ним є вплив теорії хвиль Й. Шмідта, яка у Шухардта трансформувалася в теорію «мовної безперервності». У мовах постійно має місце процес географічного вирів­нювання. Тому немає чітких меж між діалектами і мо­вами, а є поступовий перехід однієї мови в іншу. Це положення згодом стало провідним у французькій школі лінгвогеографії. У зв'язку з цим Шухардт кри­тикує теорію родовідного дерева й стверджує, що строго генеалогічна класифікація мов взагалі неможлива. Ви­ходячи з концепції схрещування мов, можна припуска­ти, що одна й та сама мова може мати кілька предків. Оскільки змішування зближує різні мови, то «спорідне­ними» є всі мови світу. Це дає підстави для порівняль­них досліджень неспоріднених мов. Подібність мовних стр