Виготовлення дерев’яних мозаїчних виробів

Виготовлення дерев ’ яних мозаїчних виробів

Декоративно-ужиткове мистецтво - це один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає "прикрашувальне". Що ж до терийна "ужиткове мистецтво", то його ввів Січинський. "Ця назва, - зазначав він, - починає загально прийматися в усіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що залишають поза архітектурою і малярством... Досі у мистецтвознавчій терийнології для означення усіх цих галузей не було якогось одного терміну ... Говорилося "артистичний промисел", "прикладне мистецтво", також "мистецтво декоративне", "промислове", "виробниче". Всі ці терміни ... не відповідають сучасному розумінню мистецької праці та не означають у належній мірі властивостей всіх галузей мистецького виробництва."

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва - зробити гарним предметне середовище людини.

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета /меблі, посуд тощо/, за технікою виконання /різьблення, ткацтво, розпис/, за матеріалом /дерево, кераміка, текстиль/.

Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої промисловості в сучасних умовах є Їх звернення до народного мистецтва, збереження і розвиток його традицій, національної своєрідності.

Народне мистецтво - це творча, історична, художня система, що розвивається через спадкоємність традицій і колективність, яка визначається родовою сутністю. Суть родового містить духовно цінне для народу. Відомі три аспекти родової сутності; 1) природний; 2) національний; 3) досвід шкіл народної майстерності.

Перший аспект зумовлюється первісним зв'язком людини з природою. Поетизація природного опирається на міфопоетичні образи й на місцеві природні матеріали (дерево, глина тощо).

Другий аспект відображає національний життєвий досвід народу. Національний аспект підтримується стійкістю образів народного мистецтва, які набувають типізованого характеру. В цьому виявляється тісний зв'язок національного аспекту з етнічним.

Третій аспект відображає колективну основу і водночас виявляє індивідуалізацію до загального. Народне мистецтво індивідуалізується у спільностях шкіл - національних, регіональних, краєвих, шкіл окремих промислів.

Народні художні промисли - це товарне виробництво художніх речей, де переважає висококваліфікована ручна творча праця у поєднанні з незначними використаннями механізмів і пристосувань. Вони розвиваються як на основі традиційних ремесел (гуцульське різьблення, інкрустація, петриківський розпис) і на основі нових матеріалів і технологій.

Одним з цікавих художніх промислів є мозаїка з дерева.

Мозаїка — це художній твір, виконаний із окремих, підігнаних один до одного, різнокольорових шматочків однорідних або різних матеріалів, у тому числі з дерева. Мозаїку використовують не тільки в монументально-декоративному мистецтві (при оздобленні громадських і монументальних споруд), а й у декоративно-ужитковому мистецтві (у декоруванні музичних інструментів, меблів тощо). Мозаїку з дерева (тонких пластин деревини) виконують у двох техніках — інтарсії та маркетрі.

Інтарсія (італ. Intarsio - інкрустація) - це вид інкрустації, в якому на дерев'яну поверхню врізуються (вставляються) різні за кольором і текстурою пластинки деревини. Іншими словами— цt інкрустація деревом по дереву. При цьому врізки (вставки) знаходяться на одному рівні з оздоблюваною поверхнею.

Найбільшого розквіту інтарсія досягла у творах італійських майстрів епохи Відродження. Нею прикрашали меблі й речі церковного вжитку, церковне начиння. За свідченням сучасників, у Флоренції 1478 р. інтарсією займались 84 майстерні. Орнаменти світлих тонів рослинного або геометричного характеру врізували у темне дерево. Використовували тут простругані пластини товщиною 3— 5 мм із трьох-чотирьох порід дерева, які закріплювались у підготовлених поглибленнях за допомогою мастики,

В XV—XVI ст. інтарсією виконують, окрім орнаментальних, сюжетні композиції, доповнюючи їх гравіруванням, морінням і пропалюванням фону. До початку XVI ст. інтарсія поширилась у Німеччині, Голландії та Франції. У Німеччині почали виготовляти декоративні панно для інтер'єрів, комбінуючи інтарсію з різьбленням. Популярність цього виду художнього оздоблення засвідчують видані 1596—1666 рр. альбоми мозаїчних зразків. Інтарсія поширюється в усіх країнах Європи. З розвитком мореплавства почали використовувати екзотичні привізні породи дерева, які розширили кольорову палітру мозаїки.

В Україні майстри-меблярі XVI—XVII ст. переймають інтарсію від зарубіжних майстрів, використовуючи її для оздоблення меблів, інтер'єрів. Роботи того часу можна побачити в Олеському замку на Львівщині, каплиці Боїмів у Львові. Пізніший приклад — стеля у Чернівецькому державному університеті (XIX ст.). У творчості українських народних майстрів інтарсія була поширена в XX ст. Відомі вироби — декоративний таріль з портретом Б. Хмельницького, в якому вижницький майстер І. Хорюк досяг гармонійного поєднання різнорідних технік — портрета в інтарсії, орнаменту "сухого" різьблення по каймі з зображенням атрибутики запорізьких к