Конфуціанство

Реферат

Выконав студент групи РКК 07 а Таперік Р. Ю.

Донецький національний технічний університет

Донецьк 2008

Витоки конфуціанства і його історичний розвиток

Всі особливості системи вірувань і культів в стародавньому Китаї зіграли величезну роль в становленні основ традиційної китайської цивілізації: не містика і метафізичні абстракції, але строгий раціоналізм і конкретна державна користь; не емоційне загострення пристрастей і особистий зв'язок індивіда з божеством, але розум і помірність, відмова від особового на користь суспільного; не духівництво, що направляє емоції віруючих в русло, що звеличує бога і що підсилює значення релігії, але жерці чиновники, виконуючі свої адміністративні функції, частиною яких були регулярні релігійні відправлення. Всі ці специфічні особливості системи цінностей, що складалася в шансько-чжоуськом Китаї, за тисячоліття, що передувало епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли до історії під найменуванням конфуціанства. Суть їх вже тоді, задовго до Конфуція, зводилася до ослаблення ірраціонального почала релігії і звеличенню раціонального початку етики, до підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики і адміністрації.

Не зв'язок типу «бог – особа», пряма або опосередкована фігурою жерця, богослова, як це було характерне для інших релігій, а зв'язок принципово іншого типа: «Небо як символ вищого порядку - земне суспільство, засноване на чесноті», опосередкована особою правителя, що осяяв небесною благодаттю, була імперативом стародавнього Китаю. Цей імператив, стократно посилений конфуціанством, визначив на тисячоліття важливі сторони життя Китаю, включаючи структурну міцність держави і суспільства і обмеження ролі особи з її емоціями і пристрастями.

Конфуцій. Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 до н. э.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуській Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуського правітеля-вана давно слабшала, хоча номінально він продовжував вважатися сином Неба і зберігав свої функції первосвященика. Руйнувалися патріархально-родові норми, в жорстоких усобицях гинула родова аристократія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих царств, що спиралися на адміністративно-бюрократичний апарат, що складався навколо них, з незнатних службовців чиновників. Як виявляється із старокитайської хроніки Чуньцю, що за традицією приписується самому Конфуцію і що охоплює події VIII-V вв. до н. э., правителі і їх родичі, аристократи і сановники в нестримній боротьбі за владу, вплив і багатство не зупинялися ні перед чим, аж до безжального знищення рідних і близьких. Крах стародавніх засад сімейно-кланового побуту, міжусобні розбрати, продажність і пожадливість чиновників, біди і страждання простого народу - все це викликало різку критику ревнителів старизни. Об'єктивна обстановка спонукала їх виступати з новими ідеями, які можна було б протиставити пануючому хаосу. Проте для того, щоб це заперечення сучасності мало моральне право на існування і придбало необхідну соціальну силу, воно повинне було спиратися на визнаний авторитет. Конфуцій знайшов такий авторитет в напівлегендарних зразках глибокої старовини.

Прагнення спиратися на стародавні традиції і тим самим впливати на сучасників в бажаному напрямі знайомо історії всіх суспільств, це свого роду загальносоціологічна закономірність. Проте особливістю конфуціанства було те, що в його рамках це природне прагнення було гіпертрофовано і з часом перетворилося мало не на самоціль. Пріоритет перед старовиною, що ідеалізується, коли правителі відрізнялися мудрістю і умінням, чиновники були безкорисливі і зраджені, а народ благоденствував, через декілька століть після смерті філософа став основним і постійно діючим імпульсом суспільного життя Китаю. Виступивши з критикою свого віку і високо ставлячи століття минулі, Конфуцій на основі цього зіставлення створив свої ідеал довершеної людини - цзюнь-цзи.

Основи віровчення і культу конфуціанства

Культ предків і норми сяо. Йдеться про куксу предків - як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього культу, відомого в своїх основних рисах чи не всім народам («Шануй батька і матерь свою», - сказано в Біблії), конфуціанство додало йому глибокий сенс символу соціального порядку і перетворило його на щонайперший обов'язок кожного китайця, універсальну і загальну норму поведінки. Саме з цією метою Конфуцій розробив вчення про сяо, синову шанобливість.

Сяо, як вважав Конфуцій, - це основа гуманності. Бути шанобливим сином зобов'язаний кожен, а особливо - людина грамотна, утворена, гуманна, прагнуча до ідеалу цзюнь-цзи. Сенс сяо, як його тлумачить Ліцзі, - служити батькам чи за правилами, поховати їх чи за правилами і приносити їм жертви чи за правилами. Згідно цим правилам, детально і докладно розтлумаченим в Ліцзі, шанобливий син повинен все життя предайно піклуватися про батьків, прислужувати і догоджати їм, бути готовим на все в ім'я їх здоров'я і блага, шанувати їх за будь-яких обставин. Навіть якщо батько недобродійний, якщо він лиходій, злодій або вбивця, шанобливий син зобов'язаний лише покірливо перестерігати батька, принижено просити його повернутися на дорогу чесноти. У середньовічному Китаї вважалося нормальним і навіть заохочувалося законом, що син не сміє свідчити проти батька, що знову-таки сходить до Кон