Особливості фонологічної системи мови

ОСОБЛИВОСТІ ФОНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ

ЗМІСТ

Вступ

1. Функціональний аспект звуків мовлення

2. Поняття фонеми

3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем

4. Фонологічні опозиції в системі фонем

5. Cписок використаних джерел

Вступ

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного погля­ду на природу фонеми. Більше того, існує проблема ре­альності фонеми. Якщо Д.Джоунз і Л.Блумфільд є при­хильниками концепції фізичної реальності фонеми, І.О.Бодуен де Куртене і Е.Сепір — концепції психоло­гічної реальності фонеми, а Л.Єльмслев — концепції се­міотичної реальності (фонема — фігура, що служить для побудови знаків), то У.Ф. Тводдел оголошує фонему фік­цією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктом, створеним з метою зручності опису.

У лінгвістиці є багато різних підходів і фо­нологічних шкіл, найвідомішими з яких є Празька, Лондонська, Американська, Копенгагенська школи.

В Україні зародження фонології пов'язане з імена­ми Є.К.Тимченка ("Курс історії українського язика. Вступ і фонетика", 1929), О.Н.Синявського ("Спроба звукової характеристики літературної української мови", 1929) та О.Б. Курило ("До поняття "фонема", 1930). Далі фоноло­гічні ідеї розвивали І.3. Пет­личний, П.П. Коструба, Ф.Т. Жилко, Л.І. Прокопова, В.С. Перебийніс, Н.І. Тоцька та ін.

Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується:

- загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80);

- організації фонемних опозицій ;

- пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 го­лосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німець­кій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у фран­цузькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних);

- ха­рактеру самих позицій ;

- варіантів та варіацій фонем .

У цій роботі ми спробуємо проаналізувати функціональний аспект звуків мовлення, визначити поняття „фонема”, описати диференційні та інтегральні ознаки фонем, а також фонологічні опозиції в системі фонем.

Функціональний аспект звуків мовлення

Основою будь-якої мови є звук. Багато років мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий код виник набагато пізніше як відображення звукової мови. Роль звукових компонентів дуже важлива і в письмовому мовленні.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина ви­користовується для утворення, розпізнавання й розрізнен­ня морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про консти­тутивну та дистинктивну функції фонем.

Конститутив­на функція (від лат.c о nstitutus - визначений) пов'язана з творенням одиниць вищого рів­ня. Дистинктивна функція (від лат. distinctus - розділений) пов’язана з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрас­ту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Сигніфікативну функцію поділяють на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну . Але таке розмежуван­ня не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо­нем.

Делімітативна функція (розмежувальна) пов'яза­на з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це можливо завдяки наявним обме­женням на появу певних елементів у мовленнєвому лан­цюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [n] в англійській — сигналізує про відсутність перед цією фонемою морфемної (словес­ної) межі; в японській — алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим служить межі слова, а в інших позиціях фонема <д> реалізується в алофоні [n].

Кульмінативна функція полягає в забезпеченості ці­лісності та виділенні слова, що досягається завдяки на­голосу і сингармонізмові.

Завдяки ек­спресивній функції (виразній), слухач довідується про настрій і почуття мовця. В українській мові вираження емфази (емоційності) до­сягається подовженням наголошеного голосного, наприклад: жа-аль!, блиску-уче!

Поняття фонеми

У 11-томному словнику української мови дається таке визначення фонеми: „Фонема – це найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм” [8, с. 614].

Відомий український лінгвіст М.П. Кочерган визначає це поняття так:

„Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення зна­ченнєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як най­менший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів” [3, с.77].

Поняття фонеми обґрунтував І.О.Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимсь чином зберігають його в пам

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать