Особливості побудови орфографічного, тлумачного, словника синонімів, словника іншомовних слів, фразеологічного словників української мови

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут філології і суспільствознавства

Кафедра української мови

Реферат

в науковому стилі про особливості побудови

а) орфографічного

б) тлумачного

в) словника синонімів

г) словника іншомовних слів

д) фразеологічного

словників української мови

Підготувала:

студентка ___ групи

факультету української філології

________________________

Викладач:

Розгон Валентина Володимирівна

Умань-2009 рік

План

Вступ

1. Давня та сучасна українська лексикографія

2. Поняття словника

3. Орфографічний словник української мови

4. Тлумачний словник української мови

5. Словник синонімів української мови

6. Словник іншомовних слів

7. Фразеологічний словник української мови

8. Місце та значення словників у житті

Висновок

Література

Вступ

Словники бувають різні. Це і антропонімічні, двомовні і багатомовні перекладні словники, діалектні (чи обласні) словники, граматичні словники, словники сполучуваності, ідеографічні, семантичні й асоціативні словники, історичні, лінгвокраїнознавчі, і культурологічні словники, морфемні і словотворчі, зворотні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні словники, словники антонімів, лінгвістичних термінів, словники іноземних слів, словники лінгвістичних термінів і енциклопедії, словники назв жителів, неологізмів, омонімів, паронімів, скорочень, словники епітетів, порівнянь, метафор, словники соціальних і професійних діалектів, мови письменників і словники окремих творів, словники-довідники труднощів мови, термінологічні словники тлумачні словники, топонімічні словники, етимологічні, фразеологічні та частотні словники.

Тільки один цей перелік видів словників показує у якій великій кількісті галузей людської діяльності використовуються словники. Без словників важко було б відшукати професіоналів у тій чи іншій сфері, спілкування, зокрема – професійне, перетворилося б на хаосне, з постійним перепитуванням “що саме ви розумієте під цим, а що під тим”. Годі вже й говорити про міжнародне спілкування без словників для перекладу на іншу мову.

1. Давня та сучасна українська лексикографія

Лексикографія (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν — словник і γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія . До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и гл̃емыхъ жидовьскымь ıазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго ıазыка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов’ян. слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваıємомь въ писаныхъ рЂчемь», де перекладено малозрозумілі старослов’ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 — 17 ст. Перший церковнослов’ян. укр. словник невід. автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов’ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів).

У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова — в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Етапним в історії укр. Л. став перший друк, словник — «Лексисъ сирЂчь реченія въкратцЂ собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускій діялекть истол(ъ)кованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596).

Неоціненне значення в історії укр. лексикографії мав «Лексиконъ славенорωсскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (2-е вид. — 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі).

У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) — церковнослов’ян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул «Лексикона словено-латинского» — «Лексиконь...» Памва Беринди. Автори використали тако

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать