Організація управління в екологічній діяльності

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Сучасні вимоги до екологічного управління

2. Базові основи екологічного управління

3. Історія розвитку системи «природа–суспільство»

4. Загальні властивості складних систем

5. Теоретичні основи управління: предмет і метод теорії управління

Література

1. СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Гармонізація в управлінському контексті означає активну діяльність, спрямовану на подолання розладу, досягнення узгодженості. Отже, у взаємовідносинах та взаємодії суспільства і природи пріоритетним має бути подолання екологічного розладу і досягнення екологічної узгодженості. Екологічна стратегія гармонізації є прагненням оптимально узгоджувати взаємозалежність суспільства і природи.

Гармонізація взаємовідносин суспільства і природи зможе настати внаслідок такої зміни людської діяльності, у першу чергу управлінської, коли людство, спираючись на пізнані природні закономірності, прийме на себе функції системного управління соціально-екологічними і природовідновлюваними процесами, щоб досягти соціально-екологічної рівноваги. Реально гармонізація, як ідеал взаємовідносин та співіснування суспільства і природи, може настати тоді, коли люди управлятимуть не природою, а насамперед собою, своїми «ресурсними апетитами», своєю екологічною свідомістю й культурою.

Якщо брати до уваги дослівне давньогрецьке визначення поняття «екологія», що являє собою вчення про гармонію в домівці, середовищі життя, то екологічне управління як домоуправління повністю відповідає біблійному призначенню людини: «І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Буття 2:15). Тобто призначення екологічного управління – доглядати і оберігати як планетарну домівку (середовище життя), так і національні домівки. Для цього і створюються міжнародні організаційні механізми гармонізації співіснування та національні системи екологічного управління як механізми гармонізації.

Механізми гармонізації діють на державному, корпоративному, місцевому і громадському рівнях.

Для того щоб екологічне управління відповідало своєму призначенню, необхідно дотримуватися таких вимог:

Принципи, методологія екологічного управління повинні бути адекватними задекларованим на глобальному й національному рівнях керівним принципам гармонізації життєдіяльності суспільства і збалансованого розвитку.

Впровадження й розвиток екологічного управління мають ґрунтуватися на екологічних функціональних законах і принципах та методології системного підходу.

Для забезпечення методологічної тотожності в підходах екологічне управління повинно мати у своїй основі систему міжнародних регламентів і стандартів, методологію системно-екологічного підходу.

Розвиток системного екологічного управління має засновуватись на гуманітарних принципах і пріоритетах національної екологічної політики.

Функції екологічного управління повинні кореспондуватися із загальносистемними функціями адміністративного управління.

Екологічне управління має ґрунтуватися на власній законодавчій і нормативно-правовій базі, яка за своїм правовим впливом на розвиток суспільства повинна займати домінуюче місце та роль.

Ефективність екологічного управління забезпечується професійно підготовленим управлінським персоналом – екологічними менеджерами, підготовка яких здійснюється за спеціальними програмами.

Екологічне управління повинно мати у своєму розпорядженні власну інформаційну систему, яка забезпечує моніторинг реалізації прийнятих рішень.

Для створення умов щодо реалізації сучасних екологічних вимог треба подолати проблеми в екологічному управлінні, а саме:

- законодавчу невизначеність системного екологічного управління;

- недостатню професійну екологічну підготовку управлінського персоналу щодо володіння методологією системного підходу;

- міжгалузеву методологічну неузгодженість функцій екологічного управління.

- міжгалузеву нормативну невідповідність моделей екологічного управління

- функціональну невідповідність національної системи екологічного управління Європейському регламенту 183693 і міжнародним стандартам серії ISO 14000.

Значну роль у стримуванні розвитку екологічного управління відіграє неструктурованість і галузева розпорошеність функцій екологічного управління. Тому чіткий розподіл функцій і відповідальності між державною, корпоративною, регіональною (місцевою) і громадською системами екологічного управління сприятиме становленню й постійному вдосконаленню систем екологічного управління.

2. БАЗОВІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Системи екологічного управління мають у своєму підґрунті такі фундаментальні складові: екологічні закономірності; регулятивні закони; екологічну політику; стандарти, нормативи, ліміти; методології системного підходу; кадастри і механізми (методи) управління.

Екологічні закономірності. До об'єктивно існуючих науково-систематизованих законів функціонування системи «людина–природа» належать екосистемні закони, закони соціальної екології та екологічної рівноваги. Порушення цих законів призводить до екологічних криз, катастроф, деградації середовища. Екологічні закономірності є базовими для гармонізації системи «природа–суспільство» і для системного екологічного управління.

Регулятивні закони. Перш за все це Конституція України.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать