Міжнародне екологічне судочинство

Реферат:

Міжнародне екологічне судочинство

План

Вступ

1. Міжнародне екологічне судочинство

Висновок

Література

Вступ

Ефективне застосування заходів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення як на національному, так і міжнародному рівнях, багато в чому залежить від діяльності національних і міжнародних судів (трибуналів) і належного доступу до них громадськості. Міжнародно-правові заходи такого доступу передбачені Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Доступ до правосуддя є демократичною гарантією забезпечення екологічних прав людини, підтримання екологічного правопорядку.

Відповідно до ст. 9 Орхуської конвенції кожна із сторін у рамках свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважає, що її запит з отримання інформації проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, право доступу до процедури розгляду прийнятого рішення в суді. Конвенція також передбачає, що представники громадськості, які вважають, що відбулося порушення права громадян на участь у прийнятті екологічного рішення, мають право оспорювати законність відповідного рішення в суді.

Судові процедури мають забезпечувати адекватні й ефективні засоби правового захисту, в тому числі судові заборони, бути справедливими, своєчасними і не обтяженими високими затратами. Конвенція забезпечує доступ громадськості не тільки до судових процедур, а й до рішень судів з екологічних справ.

Важливим положенням Орхуської конвенції є також зобов’язання її сторін надавати громадськості інформацію про доступ до адміністративних і судових процедур, а також утворювати механізми надання фінансової допомоги для забезпечення доступу до правосуддя.

Практична реалізація Орхуської конвенції пов’язана не тільки з діяльністю відповідних судових органів, а й усвідомленням громадянами своїх прав у цій сфері. їм також потрібні знання про систему національних і міжнародних судів, їх компетенцію і процедури діяльності при розгляді екологічних справ.

У зв’язку з цим слід відзначити, що на сьогодні немає завершеної спеціальної міжнародної системи екологічного судочинства. Є тільки її окремі елементи (наприклад, Міжнародний трибунал з морського права). В інших випадках справи екологічного характеру розглядаються загальними судовими чи арбітражними органами відповідно до визначених для них процедур (Міжнародний суд ООН, Постійний арбітражний суд тощо).

1. Міжнародне екологічне судочинство

Міжнародний суд ООН — один з основних органів ООН. Утворений у 1945 р. і розміщується у місті Гаазі (Нідерланди). Його правовий статус визначається Статутом суду, який є складовою Статуту ООН.

Склад суду (15 судців) обирається Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН. Зі свого складу суд обирає президента і віце-президента.

Міжнародний суд ООН розглядає справи, сторонами яких є держави. Суд це робить за взаємною згодою сторін. До компетенції суду віднесено питання, що стосуються тлумачення міжнародних договорів, відшкодування шкоди за порушення міжнародних зобов’язань тощо. Рішення суду є остаточними і обов’язковими для виконання сторонами справи.

Певний час Міжнародний суд ООН розглядав справи екологічного характеру в контексті інших видів справ і за загальною процедурою. Але у зв’язку зі збільшенням таких справ у складі цього суду в 1993 р. було утворено спеціальну палату (камеру) з питань охорони навколишнього середовища. До її складу увійшли сім постійних суддів Міжнародного суду ООН. Вони спеціалізуються на розгляді саме екологічних справ.

Як правило, до цього суду передаються спори між державами, які не вдалося врегулювати в порядку позасудової процедури. Майже 10 років, наприклад, тривала суперечка між Угорщиною та Словаччиною з приводу спільного проекту будівництва системи шлюзів на річці Дунай (проект Габчикова - Нагімарош). Не досягши порозуміння, сторони передали спір на розгляд Міжнародного суду ООН. У 1997 р. він виніс рішення, визнавши обидві сторони винними у порушенні своїх обов’язків за відповідним проектом. А тому зобов’язав Угорщину відшкодувати шкоду Словаччині (як результат зупинення виконання проекту угорською стороною), а Словаччину — Угорщині (як результат зміни русла Дунаю словацькою стороною).

Розгляд екологічних спорів є також предметом діяльності Постійного арбітражного суду — міжнародного судового органу з великою історією. Цей Суд було утворено відповідно до Конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятої першою Гаазькою мирною конференцією (1899 p.), скликаною, до речі, з ініціативи російського царя Миколи II.

Друга Гаазька мирна конференція, проведена у 1907 p., прийняла зазначену конвенцію у новій редакції. Цією конвенцією був уточнений правовий статус Постійного арбітражного суду.

Нині цей суд діє на засадах третейського в Гаазі. Відповідно до конвенції кожна держава-учасниця призначає на шість років чотирьох відомих та авторитетних фахівців у галузі права, які включаються до загального списку. З них формується склад суду з чотирьох осіб по конкретній справі. Вони обирають старшого суддю. Організаційну роботу Суду забезпечує Міжнародне бюро. Ним керує Адміністративна рада, яка складається з дипломатичних пр