Збори за спеціальне природокористування

Реферат:

Збори за спеціальне природокористування

План

Вступ

Поняття збору за спеціальне природокористування

Висновок

Джерела

Вступ

Введення плати за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища є одним з основних принципів природокористування. Відповідно до чинного законодавства платність природокористування було впроваджено з метою поповнення державного та місцевих бюджетів, стимулювання природокористувачів до раціонального використання тих ресурсів, за які вони платять.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює три види зборів в екологічній сфері (екологічних зборів). До них віднесено: збори за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43), збори за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44), збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45). Кожен із цих зборів, крім збору за погіршення якості природних ресурсів, який поки що не знайшов механізму свого впровадження, поділяється на підвиди. До зборів за використання природних ресурсів належать збори за використання того чи іншого природного ресурсу чи корисних копалин; до зборів за забруднення навколишнього природного середовища — збори за забруднення атмосферного повітря, води, розміщення відходів тощо.

Структура зборів та порядок їх стягнення регулюються, крім екологічного законодавства, передусім фінансовим (податковим) законодавством. Так, серед загальнодержавних податків і зборів, встановлених ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», названі: плата (податок) за землю (п. 8); збір за спеціальне використання природних ресурсів (п. 13); збір за забруднення навколишнього природного середовища (п. 14).

Розглянемо послідовно кожен із цих видів екологічного збору.

Поняття збору за спеціальне природокористування

Збір за спеціальне використання природних ресурсів — це форма екологічного податкового платежу, що підлягає сплаті фізичними та юридичними особами за одиницю природного ресурсу, наданого (переданого) для спеціального використання.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів залежно від виду природного ресурсу поділяються на такі, як: плата за землю, збори за спеціальне використання водних ресурсів, збори за спеціальне використання лісових ресурсів, збори за спеціальне використання надр, збори за спеціальне використання об’єктів тваринного світу тощо.

Відносини в сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються главою 35 Земельного Кодексу України, законами України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 p., Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 p., Методикою грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою Кабінетом Міністрів України від 30 травня 1997 p., Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 11 жовтня 2002 p., іншими законодавчими актами.

Плата за землю здійснюється для подальшого фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи тощо.

Власникам землі й землекористувачам плата встановлюється у вигляді земельного податку, а для орендарів — у вигляді орендної плати. Ставки земельного податку за земельні ділянки затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової грошової оцінки земель і не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів. Закон «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. При цьому юридичні особи щороку самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою станом на 1 січня кожного року. Громадянам нарахування земельного податку здійснюють податкові органи. Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції та щоквартально — всіма іншими платниками податку.

За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата. Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендар орендодавцю за користування земельною ділянкою. Закон України «Про оренду землі» встановлює загальні умови щодо укладання договорів оренди землі, порядку обчислення, надходження і розподілу річної орендної плати, а також умови перегляду розмірів орендної плати. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем (в