Теорія Едипового комплексу в науковому доробку З.Фрейда

План.

Вступ І. Формування Едипової теорії в творах З.Фрейда; ІІ. Жіночий варіант Едипового комплексу; ІІІ. «Згасання Едипового комплексу»; Висновки Список використаної літератури Вступ «Визнання Едипова комплекса є шибболетом, який відрізняє прихильників психоаналізу від його противників» З. Фрейд «Три нариси з теорії сексуальності» [8] Едипів комплекс (нім. Ödipuskomplex) – поняття, що було введено в психоаналіз Зігмундом Фрейдом на позначення несвідомих сексуальних потягів до матері (батька – в жіночому варіанті) та вороже ставлення до батька (відповідно матері). В загальному сенсі Едипів комплекс позначає іманентний, відповідний бісексуальному розташуванню, універсальний несвідомий еротичний потяг дітей до батьків протилежної статі (і пов’язане з ним агресивне почуття до батьків власної статі; позитивна форма) або власної статі (і тоді відповідно – агресія до батьків протилежної статі; негативна форма), що має великий вплив на психіку, особистість та поведінку людини. Назва цього явища базована на давньогрецькому міфі про царя Едипа і однойменній драмі Софокла, у якій Едип, проти власної волі та не відаючи, що робить, вбиває свого батька Лая і одружується на матері Іокасті. Дане поняття є одним із ключових в психоаналітичній теорії: Фрейд від початку надавав Едиповому комплексу найважливішого значення в утворенні всіх невротичних захворювань. За Фрейдом, успішне вирішення Едипова комплексу є ключовим для психічного здоров’я людини; невдача на цьому шляху веде до неврозів та сексуальних відхилень: в цьому випадку говориться про невирішений Едипів комплекс. Фрейд вважав, що Едипівський комплекс постійно тяжіє над всіма чоловіками, оскільки всі хлопчики відчувають еротичний потяг до матері, сприймаючи батька як сексуального суперника, якого вони бояться та ненавидять. За Фрейдом, пікового значення Едипів комплекс досягає у віці між 3 та 5 роками життя, на однойменній фазі розвитку і після деякого періоду згасання в латентному періоді, відроджується знову в період статевого дозрівання, в процесі якого долається тим або іншим вибором еротичного об’єкту. [10; 613-615] Отже, варто розглянути процес формування едипальної теорії в творах Зігмунда Фрейда та розкрити зміст цієї теорії у її розвитку. Формування теорії Едипового комплексу в творах З.Фрейда Розуміння едипової ситуації як ключового фактора в утворенні невротичних захворювань виникло у Фрейда в ході самоаналізу, який він провів після смерті свого батька. Вперше Фрейд згадує про комплекс Едипа в листі до свого друга Флісса в 1897 році, в якому він пише: «Я також винайшов на своєму власному прикладі закоханість у матір та ревнощі до батька… і тепер розглядаю це в якості універсального явища раннього дитинства. І якщо це так, то ми зможемо зрозуміти привабливу силу міфу про Царя Едипа». [10; 111] Перший детальний опис цього явища зустрічається в фундаментальній праці Фрейда «Тлумачення сновидінь» (1899) в главі «Матеріал та джерела сновидінь» [6]. Аналізуючи душевне життя юнака, що страждав нав’язливим неврозом і не міг виходити з дому через страх, що він може вбити оточуючих людей, Фрейд знаходить внутрішні причини цієї хвороби в бажанні, що походить з раннього дитинства, - в бажанні вбити свого суворого батька. На основі своїх спостережень Фрейд виводить теорію, згідно з якою батьки грають домінуючу роль в дитячому душевному житті не тільки всіх психоневротиків, але й більшості дітей. Істинність цього твердження він підтверджує міфом про царя Едипа, який виник із найдавнішого матеріалу сновидінь, що описують сексуальні стосунки з матір’ю та агресію по відношенню до батька. Міф про Едипа, пише Фрейд, є реакцією фантазії на ці типові сновидіння. «Ситуація Едипа захоплює нас тому, що вона могла б бути нашою долею… Всім нам, можливо, судилося спрямувати наше перше сексуальне почуття на матір і першу ненависть і насильницьке бажання на батька: наші сновидіння переконують нас у цьому», - тобто Фрейд наголошує, що первинні едипальні імпульси містяться в кожному «я», лише в витісненому, притлумленому вигляді. [6; 215-225] Однак, сам термін «Едипів комплекс» Фрейд вводить лише в 1910 році в невеликій праці «Про особливий тип вибору об’єкта в чоловіків» [5]. В цій роботі автор аналізує характерний тип вибору любовного об’єкта, властивий великій кількості чоловіків. Для цього типу характерні дві головні умови: умова «постраждалого третього» - неможливість кохати вільну жінку та умова під кодовою назвою «любов до повії» - неможливість любити жінку, яка має статус чистої та невинної. Також для нього властиві дві характеристики ставлення до об’єкту кохання: по-перше, це ставлення до жінок з розряду повій як до привілейованих об’єктів бажання та, по-друге, це тенденція рятувати кохану. Всім цим на перший погляд непов’язуваним умовам Фрейд знаходить одне психологічне пояснення: «Такий своєрідний вибір об’єкта кохання і такі дивні любовні стосунки мають те ж психічне походження, що і любовне життя нормальної людини: вони походять від дитячої фіксації ніжності на матері і є одним з наслідків цієї фіксації» [5; 301]. На прикладі цього типу чоловіків, в яких на відміну від нормальних індивідів, потяг до матері після статевого дозрівання мав місце так довго, що у вибраних пізніше об’єктів кохання виявляються ясно виражені материнські ознаки (в них легко впізнати заміну матері), Фрейд пов’язує вищеописані умови кохання з едипальною ситуацією. Зокрема потяг до жінок, що належать іншим чоловікам, походить від початко