Дуалізм «конфуціанство – даосизм» у китайському культурному світогляді.

План

1. Конфуціанство: ü Центральні засади конфуціанства; ü Школи Мен Цзи та Сюнь Цзи; ü Чи є конфуціанство релігією? 2. Даосизм: ü Поняття даосизму; ü Засновник даосизму - Лао Цзи; ü Теорія інь-ян; ü Даоський мислитель Чжуан Цзи; ü Основні засади та світоглядні риси даосизму; 3. Висновок. 4. Список використаної літератури. Китайська школа думки уходить своїм корінням в глибину віків. Її історія нараховує більш ніж два з половиною тисячоліття, протягом яких формувалась традиція, яку називають «китайським мисленням». Вже в 221 р. до н.е., коли династія Цинь об`єднала Китай, в країні існували різні філософські течії, основними з них були школи конфуціанського і даосського напрямків. Конфуціанство. Конфуціанство (жу цзя – школа великих книжників) – так, як і даосизм, зародилося в Китаї в VI – V до н.е. Входить в Сан цзяо – одну з трьох головних релігій Китая. Філософська система конфуціанства була створеня Кун Цзи (Конфуцієм). Попередниками конфуціанців були виходцями з потомственних чиновницьких родин, які у випадку втрати офіційної посади перетворювались на мандрівних вчителів. Ці люди заробляли на життя викладанням давніх книг, які стали пізніше частиною Тринадцятикнижжя Шицзін, Шуцзін, Лицзі, а також втраченої потім Юецзін (Книги про музику). Першим етапом конфуціанства була діяльність самого Кун Цзи, який також належав до мандрівних вчителів. В його викладенні конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, сім`ї та керування державою. Базовою для Кун Цзи можна вважати концепцію «неба» та «небесного веління», тобто долі. Людина, яка наділена небом певними якостями, має діяти згідно з ними, з моральними законами і удосконалювати їх за допомогою освіти. Мета цього удосконалення – досягнення рівня ідеальної людини (цзюнь-цзи), яка дотримується Лі – етикету. Центральне місце у вченні Кун Цзи займає концепція Жень (гуманності) – ідеальних стосунків між людьми в родині, суспільстві та державі. Основним принципом цієї концепції є «Чого не бажаєш собі – не роби іншим». Поняття гуманність трактувалось Кун Цзи дуже широко і включала в себе цілий набір якостей: скромність, справедливість, стриманість, любов до людей тощо. Жень – це високий та майже недосягаємий ідеал, сукупність досконалостей, які мали тільки предки – із сучасників Кун Цзи, включая себе, вважав гуманним тільки своєго рано помершого учня Янь Хуея. На цій базі Кун Цзи розвивав свої політичні концепції, виступаючи за чіткий розподіл обов`язків між члена ми суспільства, ображчиком якого має бути родина. При цьому Кун Цзи відкидає закон. Характерною рисою вчення Кун-Цзи є антропоцентризм. Його майже не цікавить проблема космогонії, він мало уваги приділяє духам та потойбічному світу, хоча вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною установчою силою у світі, а жертвопринесення предкам – найважливішим вираженням поваги до них. Особливе місце у Кун Цзи займала концепція Сяо – синівської шанобливості до батьків і старших взагалі. Сяо вважалось основою Жень та інших чеснот і найефективнішим методом керування країною. Велика увага приділялась Юе – музиці, як найкращому засобу зміни поганих нравів та звичаїв, а також Лі – етикету, правилам благопристойності, які регулювали поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Загальне визнання конфуціанство отримало тільки після смерті Кун Цзи. На відміну від даосизму, конфуціанство підтримувало китайську державну ієрархічну систему. Однією з головних засад конфуціанства є вчення чжен мін (виправлення імен), яке вимагало від кожної людини твердо пам`ятати своє місце у суспільстві. Після смерті Кун Цзи конфуціанство розпалося на дві школи: 1. Мен Цзи 2. Сюнь Цзи Мен Цзи (371-289 до н.е.). Мен Цзи вважав, що шлях до справедливого врядування лежить через удосконалення особистості. Якщо правитель діє у згоді з народом, це схвалюється волею неба, якщо ні – він втрачає довіру неба і може бути скинутим. Потрібно керувати, спираючись на природу людини, вона добра та справедлива, негідне ж управління її псує. Шлях вдосконалення людини – через розвиток людської доброти, гуманності, милосердя, співчуття, скромності і інших вроджених етичних якостей. Мен Цзи писав «Прагнення природи людини до добра подібно прагненню води текти вниз». Ці слова вказують на ототожнення соціального і природного, етична якість людини уподібнюється до природної необхідності. Сюнь Цзи (313-238 до н.е.). Іншу позицію зайняв Сюнь Цзи, один з найвизначніших мислителів конфуціанської школи. В трактаті «Сюньцзи», в двадцять третій главі «Про злу природу людини» сказано, що людина народжується з бажанням наживи, заздрісною та злобною. «Тому необхідим є вплив на людину за допомогою виховання і закона, потрібно змусити її дотримуватися норм ритуалу і виконувати свій долг, тільки тоді у людини з`явиться поступливість і вона стане культурною, що приведе до порядку». Сюнь Цзи піддав критиці вчення Мен Цзи про природну доброту людини: навіщо тоді потрібні були б ритуали та виховання почуття долга? Вони з`явились не з вроджених якостей людини, а в результаті діяльності мудреців та законодавців. Люди тому й намагаються бути доброчинними, бо людина по природі зла. Нікчемна людина може стати досконалою, але вона цього не хоче. Тому, щоб стати досконалим потрібна моральна діяльність. Погляди Сюнь Цзи цілком відповідали ортодо