Образи і символи смерті в культурі

План

Вступ.

І. Образи і символи смерті в культурі ……………………………… с. 8-23

§1. Культуротворчість смерті за концепцією Є.Морена ……с. 8-14

§2. Образи смерті в західній культурі …………………………с. 14-18

§3. Східна культура і смерть ……………………………………с. 18-21

ІІ. Історична варіативність підходів до смерті за Ф.Ар‘єсом ……..с. 22-42

§1. “Смерть приручена” ………………………………………....с. 23-27

§2. “Смерть своя” ………………………………………………....с. 28-31

§3. “Смерть далека і близька” …………………………………..с. 31-35

§4. “Смерть твоя” …………………………………………………с. 36-38

§5. “Смерть перевернута” ………………………………………..с. 38-42

ІІІ. Некрофільність сучасної культури ………………………………..с. 43-48

Висновки.

Використана література.

Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. “Смерть не має образу, - говорить байронівський Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине”(2;396). У деяких це слововикликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.

Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці – початок і кінець, народження і смерть – є головними для формування людського світобачення, цілісних фієнтирів , розуміння себе і собі подібних.

На противагу народженню смерть – таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання “Що таке життя?”. В багатьох аспектах життя визначається смертю.

Мета моєї роботи - дослідження проблеми смерті та її культурологічного значення, а також вирішення таких життєвоважливих питань:”Що таке смерть для людини?”, “Як в різні епохи смерть сприймалася людьми?”.

Немає більш важкої для дослідження і більш важливої для роздумів проблеми, ніж проблема смерті не в будь-якому з її власних або спеціальних аспектів, а в її загальнолюдському, світовому смислі.

Для вирішення цієї прблеми я поставила перед собою наступні завдання :

- як сприймалася смерть в різних типах культури;

- визначити, в чому полягає креативність смерті, застосувавши концепцію А.Морена;

- розглянути історичну еволюцію поглядів на смерть;

- що таке некрофільство і, зокрема, некрофільність сучасної культури;

Рано чи пізно кожен з нас починає роздумувати про смерть, щоб вирішити для себе не що є смерть взагалі, яку він так чи інакше спостерігає, про яку читав і чув, смерть інших, а його особиста смерть. Це зовсім не одне й теж: чужа смерть, за якою можна спостерігати, яка має відношення до фізичного світу, і смерть особиста, яку спостерігати не можна, і про яку можливо тільки роздумувати, в яку можна не вірити, яку можна боятися, від якої можна до певного часу відмахнутися.

Проблема смерті, взята в своєму етичному ключі, є багатоплановою.

Одне з визначень смерті може полягати в тому, що вона є кінець життя, є заперечення його як вищої цінності. А оскільки смерть – є цінність того ж рангу, тому що, як і життя, вона несе в собі деякий фундаментальний смисл, який задає масштаб, істинних цінностей. Життя як найвища цінність є свого роду еквівалент інших вищих цінностей – свободи, любові, честі, і тому воно володіє здібністю заповнювати їх існування, їх дійсне соціальне буття, обмінюючи себе на них. А смерті є формою такого обміну. Мова йде про смерть конкретної особистості, яка здійснює свій вибір, надаючи перевагу смерті над життям.

Слід сказати, що за одною і тою ж символікою можуть

приховуватися різні смисли. Одне діло – смисл смерті у християнина і всіх тих, хто допускає безсмертя душі, можливість життя в потойбічному світі; інше – смисл смерті для тих, хто у все це не вірить.

В першому випадку легко можна обгрунтувати істинний смисл життя,

зняти страх людини перед смертю. Хочу навести приклад із слів Цицерона : “якщо я тут помиляюсь, вірячи в безсмертя людської душі, то помиляюсь я охоче і не хочу, щоб у мене відібрали цю помилку, якою я насолоджуюсь, доки живий. О, який прекрасний буде день, коли я приєднаюсь до світу душ і піду від цього натовпу, від цих мерзотників!”(26;30)

Вміння жорстко контролювати нашу здібність видавати бажане за

дійсне – важлива умова серйозного аналізу етичних проблем смерті і безсмертя.

Пушкін:

Нет, весь я не умру – душа в заветном мире

Мой прах переживёт и тленья убежит .

Але тут – тільки жах зникнення, кінця і пристрасне бажання життя,

кохання, краси, як антиподію смерті:

Как ничего! Ни мысль, ни первая любов!

Мне страшно… И на жизнь гляжу печал ен вновь,

И долго жить хочу, чтоб долго образ милый

таилсяи пылал в душе моей унылой. (20;86-87)

Але загальним для всіх, в тому числі і для віруючих, є таїнство смерті, почуття страху перед нею: “Йду в жахливий світ всезагального розладу”(8;322). “Але страшне рокове новосілля”(8;643).

Федоров, наприклад, будучи релігійним мислителем, вважав смерть “головним злом” і намагався мобілізувати людство і науку на те, щоб подолати це зло.

Слідуючи Р.Ліфтову можна виділити 5 категорій або способів імморталізації і біологічне безсмертя (надія на продовження життя у нащадк

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать