Iсторiя України в образах її вождiв та полководцiв XV-XVII столiть

КОЗАЦЬКI ВОЖДI УКРАЇНИ

Iсторiя України в образах її вождiв та полководцiв XV-XVII столiть

"Вiдродження нашої iсторичної свiдомостi слiд починати з вiдродження слави гетьмана Сагайдачного як одного з найвидатнiших європейських полководцiв, чи не єдиного в свiтi, який з однаковою неперевершенiстю командував польовими армiями, морським флотом, здобуваючи блискучi перемоги на сушi й на морi".

Богдан Сушинський

ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ,

кошовий отаман, гетьман запорiзького козацтва, гетьман України

Гетьман Петро Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) - один з найславетнiших i талановитiших козацьких вождiв та полководцiв, що з однаковим успiхом дiяв i на полi бою, i на дипломатичних теренах. Про цього полководця в українськiй iсторичнiй лiтературi написано чимало, йому присвячувалися окремi дослiдження та iсторичнi нариси (зокрема, нарис Д.Яворницького "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний"), багато сторiнок своїх праць присвятили йому А.Кащенко, М.Грушевський, I.Крип'якевич... Отож дiзнатися п ро нього можна чимало. Тому у своєму короткому есе я лише зупинюся на головних подiях з життя цього гетьмана, що першим серед козацьких вождiв офiцiйно здобув титул "гетьмана України"

Народився П. Сагайдачний близько 1550 року (точну дату iсторикам з'ясувати не вдалося) в селi Кульчицях неподалiк Самбора, що на Львiвщинi. Походив вiн з українського аристократичного роду, який навiть мав свiй герб (у Польщi такi аристократи називал ися "гербовою шляхтою"). Напевне, батько його, Конаш (звiдси й перша частина прiзвища "Конашевич"), був досить заможною людиною, оскiльки зумiв дати синовi чудову освiту, спочатку в Галичинi, а згодом - в елiтарнiй Острозькiй академiї, на Волинi.

Пiсля закiнчення академiї майбутнiй полководець певний час служив канцеляристом в якогось київського шляхтичча. Одначе досить скоро вiдчув, що це не його стихiя. Так само не наважився вiн прилучатися й до духовенства, хоча саме йому деякi дослiдн ики приписують авторство полемiчного трактату "Пояснення про унiю", в якому вiн виступає на захист православ'я.

Що ж його по-справжньому приваблює? Кар'єра лицаря. А де можна було зробити їх українцевi? Звиичайно ж, на Сiчi.

Судячи з усього, Сагайдачний був природженим воїном, який досить швидко опанував воїнську науку i став справжнiм професiоналом. Хто може найкраще, найточнiше охарактеризувати полководця? Звичайно ж, сучасник, який бував разом з ним у походах. Так им сучасником виступає польський аристократ, генерал Якiв Собеський, батько майбутнього короля Польщi Яна Собеського. Цей генерал, один з командирiв польського вiйська в битвi пiд Хотином (1620 р.), цiкавий для нас тим, що вiн залишив по собi "Записки про Хотинську вiйну". До речi, в цих записках вiн загалом висловлювався про козакiв досить стримано, iнодi виявляючи одверту ворожiсть до них. Тим цiкавiше сприймаються його слова про гетьмана Сагайдачного: "...Був вiн чоловiком великого духу, що сам соб i шукав небезпеки, легковажив життям, у битвi був першим, коли ж доводилося вiдступати - останнiм; мав жваву дiяльну вдачу, в таборi залишався сторожким, мало спав i не пиячив; на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий".

Погодьтеся, що така характеристика, народжена пiд пером польського аристократа, якому важко захоплюватися козацьким вождем, має для нас особливу цiннiсть.

Чи могла така людина розминутися з козацькою славою? Важко припустити. На Сiчi Сагайдачний з'явився в тi часи, коли там гетьманував (удруге) Самiйло Кiшка. Вже в перших морських походах, коли Сагайдачний ще не був гетьманом, вiн поставав перед козацтвом як винятково хоробрий, розсудливий воїн. На самiй Сiчi в цей час було неспокiйно. Пiсля повстання Наливайка в Українi тривалий час вiдчувалося напруження мiж реєстровими та запорiзькими козаками. Гетьманська булава переходила з рук у руки, бо однi гетьмани не влаштовували польський уряд, iншi - козакiв. Коли сiчовикам це набридло i вони забажали сильної, владної руки, гетьманом було обрано Сагайдачного. Сталося це 1606 року. I новий гетьман одразу ж довiв, що козаки не помилилися. Восени того ж року вiн спорядив чималу ескадру з чайок i повiв їх до турецьких берегiв.

Неподалiк Варни козаки натрапили на турецьку ескадру з десяти галер. Дочекавшись ночi, вони рiшуче атакували цi кораблi i захопили їх, заволодiвши при цьому всiма гарматами. Здавалося б, можна повертатися на Днiпро. Але поруч лежало окуповане турками болгарське мiсто. I сам Бог велiв подарувати болгарам промiнь надiї. От тiльки козакiв малувато, а тому йти на штурм було небезпечно. Отже слiд вдатися до хитрощiв.

Про те, як саме козакам пiд командуванням Сагайдачного вдалося взяти Варну, можемо здогадуватися, "розшифровуючи" давню народну думу "Була Варна здавна славна". А вона свiдчить про те, що частина козакiв висадилася на узбережжя, частина лишилася на чайка х. I постало питання: як штурмувати? З моря, з суходолу? Одночасно? Вихiд було знайдено досить оригiнальний. Частина чайок, добре озброєних гарматами, увiйшла в рiчку. Вирiшивши, що козаки, мабуть, перепилися або перегрiлися на сонцi, турецьке воїнство вийшло з мiста, розраховуючи легко потопити чайки i перебити українцiв. При цьому частина гарнiзону теж сiла на човни. Проте козаки вiдкрили такий сильный гарматно-рушничний вог