Вишивка на Україні

Реферат на тему:

Вишивка на Україні

Вишивка — один з давніх і найбільш розповсюджених видівнародного декоративно-прикладного мистецтва. Вонавиникла дуже давно і передавалася від покоління допокоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокремаМізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчуютьнаявність вишивки на теренах України. У похованняхперших століть нашої ери знайдено залишки вовняногоодягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Промасове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речовіпам'ятки.

Основна функція вишивки — оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Є відмінності у місці розташування орнаменту, його величині, характерних особливостях мотивів, їх укладанні на площині композиції, колориті тощо. Вишивання вбрання — давня східнослов'янська традиція. Наші предки оздоблювали жіночі головні убори — перемітки, очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг — жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг — кожухи, безрукавки, свити, юпки та ін. Серед компонентів одягу найбільше уваги приділялося оздобленню чоловічих і, головним чином, жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки, що обрамляли горловину, пазуху, манжети тощо. В інших компонентах одягу — безрукавках, гуглях, мантах — вишивку розташовували переважно, у місцях з'єднання двох полотнищ, чим до певної міри акцентували крій та підкреслювали силует.

Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геомет­ричним, інколи — геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з «кривульками», хрестоподіб­ними зображеннями тощо. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є «гладь», «набирування», «стебнівка», «поза голкою».

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами — кві­тами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо. Улюбленими техніками вва­жаються: «гладь», «набирування», «вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін. Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки, вишиті відбіленими нитками. Рукави в них покриті ніби памороззю — мережи­вом дрібних візерунків — ромбиків, прямокутників, укладе­них у прямі, ламані, зигзагоподібні й меандричні динамічні лінії та смуги. На плечовій частині мотиви укладені здебільшого у стрічки. Типовими техніками вважаються: «вирізування», «виколювання», «верхоплут», «настилування», «мережка», «стебнівка», «гладь», «солов'їні вічка», «довбанка», «зерновий вивід» та ін. Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті охристо-золотис-тими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські кілкові рушники, оздоблені композиціями вазонів тощо. Орнамент зі симет­рично розташованими квітами, листям, бутонами, пташка­ми зорієнтований до центру рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем, утвореним спорідненими мотивами. На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основ­ний колір — червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовні техніки «заволікання», «занизування», «хрестик», «верхо­плут», «настилування».

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геомет­ричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманіт­нішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювалиуставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є «дерево життя», яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, д0 яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються «кучерявий стіб», «настилування» «штапівка», «качалочка», «хрестик» та ін. Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкидані на площині або вибудувані в шаховому порядку (на хустках, бавницях). Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв. Поширеними техніками вишивання є «гладь», «стебнівка», «гапт», «бавничковий» та «городоцький» стібки тощо. На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення — геометричних, іноді геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Переважають з'єднані між собою видовжені ромби з філі­гранною розробкою форм, їх доповнюють д