Культура кіммерійців та скіфів

Реферат

На тему:

Культура кіммерійців та скіфів

КУЛЬТУРА ЕПОХИ РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ (КІММЕРІЙЦІ, СКІФИ, САРМАТИ)

З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорін­ним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік з Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кім­мерійських і чорноліських пам'яток. Беручи до уваги, що заліз­ний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII —X ст. до н.е.), а кіммерійські, чорноліські та синхронні їм пам'ятки відносимо до другого етапу раннього пе­ріоду (IX —перша половина VII ст. до н.е.).

Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, ймовірно, пізньою частиною білозерської. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назвуякого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території, зайняті скіфами, нале­жали раніше кіммерійцям.

Етнічність кіммерійців остаточ­но не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного на­селення. Провідною галуззю їх­нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефектив­ність якого давала змогу створю­вати значний додатковий продукт.

Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середо­вищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостері­гався перехід від військової демократії до станово-класового сус­пільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазви­чай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені куль­тури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'я­ним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзови­ми та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з цилінд­ричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, ши­шечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками.

На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразновідтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озбро­єння (подібні до стел бронзового віку України).

Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VIIст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'яви­лися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.

У Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, позаяк свого письма скіфи не мали.

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.

За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.

Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про калліпідів-елліно-скіфів, тобто, змішане греко-скіфське, не кочове плем'я.

У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією.

Третя чверть V- кінець IVст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IVст. до н.е. глибокою кризою.

Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідокцього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що