Західноєвропейська класична музика

Реферат

на тему:

Західноєвропейська класична музика

До XVII ст. в Західній Європі намічалося дві лінії розвитку музики — церковна і світська. Церковна музика розвивалася спочатку у вигляді одноголосних, а потім у вигляді поліфонічних 1 хорів.

В народі і серед дворянства-рицарства широко розвивалось пісенне мистецтво. Від раннього середньовіччя (VIII—IX ст.) доходять до нас зразки народної музики, яка звичайно зазнавала гонінь з боку церкви і пануючого тоді класу дворянства. Більшість зразків, що дійшли до нас, збереглися здебільшого у вигляді текстів, музика ж майже не записувалась. Пояснити це можна тим, що в ті часи музичне письмо знали переважно монахи, які не записували мелодії народних («гріховних») пісень. Багато текстів пісень і частково музика дійшли до нас від епохи хрестових походів. Складали ці пісні мандрівні музиканти — рицарі-трубадури, трувери, міннезінгери, народні співаки — менестрелі та шпільмани. Їм мистецтво, дуже різноманітне за змістом, але завжди мелодійне, зрозуміле і любиме в народі, часто зазнавало нападок і заборони з боку представників церкви. Воно справляло благотворний вплив на розвиток музичного мистецтва, тому що вносило здоровий, свіжий струмінь і в церковну музику.

Поступово світська музика набуває все більшого значення. Композитори складають не тільки церковну музику, але й різноманітні за тематикою світські багатоголосні пісні. Розвивається і інструментальна музика. У XV—XVI ст. улюбленим інструментом стає лютня (струнно-щипковий інструмент)!. На ній виконуються різноманітні танці і варіації на народні мелодії. З XVII ст. лютню витісняють клавішні інструменти — клавесин, клавічембало, клавікорди — інструменти струнні, але вже з клавіатурою, на яких можна було грати двома руками одночасно, виконуючи мелодію і акомпанемент. Цей інструмент стає найпоширенішим, будучи водночас і сольним і обов'язковим учасником оркестру, який також формується в XVII ст. завдяки поширенню

Особливо широкий і бурхливий розвиток світської вокальної (опери, кантати) та інструментальної музики відноситься до епохи Відродження.

У музиці, в якій до кінця XVII ст. панує поліфонічний стиль, виявляються все більші суперечності між ліричним або драматичним змістом і поліфонією, коли від однієї особи обов'язково співає хор.

Поряд з поліфонією почала розвиватися музика, в якій виділяється одна провідна мелодія, що супроводжується гармонійним акомпанементом. Така музика називається гомофонно-гармонічною 1 . Цей стиль пов'язаний головним чином з народженням і розвитком опери.

Оперна музика в XVII і XVIII ст. На протязі XVII і XVIII ст. опера проходить складний шлях розвитку. Спочатку це була суворо речитативна музика; поступово в неї вводять арії, хори; зростає значення оркестру. Тематика опер спочатку була пов'язана з античною міфологією. В дальшому, до кінця XVIII ст., ця тематика продовжує домінувати, але іноді в опері з'являються історичні і побутові сюжети. У міфологічних же операх все більше впроваджується віртуозний стиль, при якому змісту опери не надавалося великого значення. Вся увага була звернена на зовнішні вокальні і сценічні ефекти.

На початку XVIII ст. з'являється новий тип опери на побутові сюжети, часто сентиментальні, іноді з елементами сатири, комізму, з широким використанням речитативу та народної мелодики. В ній відсутні віртуозні арії. Ця опера в Італії дістає назву опери-буфф, тобто комічної (наприклад, «Служниця пані» Перголезі). Міфологічна опера на противагу опері-буфф називається «серіа» (серйозна).

Те ж саме відбувається у Франції в середині XVIII ст. Опера на побутові теми з розмовними вставками дістає назву «комічної». Розвивається боротьба за простість, життєвість, драматизм опери. Широко використовується в ній народна пісня.

Творцем нового типу опери був Глюк (1714—1787 pp.). Новий тип опери був близький до сучасної опери, тому що простота і природність поєднувалися в ній з драматизмом. Написавши свою знамениту оперу «Орфей», Глюк цим самим підготовив реформу оперного мистецтва і остаточно здійснив її в своїх останніх творах. Глюк справив величезний вплив на наступний розвиток оперного мистецтва.

У XVIII ст. Моцарт створює опери з широкою, різноманітною тематикою, насиченою глибоким змістом. Його опери можна назвати реалістичними.

Опера в XIX ст. Шляхи розвитку опери в XIX ст. дуже різноманітні. В Італії на початку XIX ст. найбільшим оперним композитором був Россіні (1792—1868 pp.). Кращими його творами є опери «Севільський цирульник» і «ІВільгельм Телль».

Опера «Севільський цирульник», так само як і опера Моцарта «Весілля Фігаро», написана на сюжет Бомарше. В яскравих музичних образах в опері показано веселого, спритного, вдалого цирульника Фігаро. В опері гостро висміяно представника духовенства продажного Дона Базіліо. Музика опери сповнена гумору, життєрадісності. Вся опера відбувається в стрімкому темпі. «Севільський цирульник» є однією з найпопулярніших опер.

Опера «Вільгельм Телль» основана на легенді з епохи боротьби швейцарського народу за свою свободу. Цікаві в ній народні сцени, картини природи, побуту, характерна народна мелодика.

У Німеччині найбільшими оперними композиторами були Вебер, автор опери «Чарівний стрілець», і Вагнер, автор опер «Лоенгрін», «Тангейзер», «Перстень Нібелунгів» та ін.

У другій половині XIX ст. провідну роль в оперному мистецтві відіграють італійський композит