Мистецтво в структурі європейської культури

9. Мистецтво в структурі європейської культури

У становленні й розвитку європейської культури особлива роль належала мистецтву, яке від часів античності пройшло складний і часом суперечливий шлях. Як у будь-яке інше соціальне явище, мистецтво має свою історію, динаміку становлення видової й жанрової специфіки, поглиблення художнього мислення.

Та модель історії мистецтва, яка склалася в європейській науці у XVIII ст., починала аналіз художньої діяльності людини від античності. Ця традиція зберігається й у пізніші періоди, адже античність пов’язана з численними культурно-етнічними, стилістичними формами мистецтва, які творчо впливали на подальші художні пошуки. Водночас кожний наступний історичний етап у розвитку мистецтва фіксував принципово нові надбання, демонструючи реальність руху: традиція – спадковість – новаторство.

Мистецтво європейського культурного регіону започатковано в добу Середньовіччя,яка в широкому плані вбирає в себе візантійське,давньоруське мистецтво,а в більш вузькому-мистецтво Західної Європи V-XVI ст. Однією з важливих ознак мистецтва Середньовіччя є становлення активного, дієвого зв’язку естетичної теорії з художньою практикою. Біля джерел середньовічної естетики стоїть складна,суперечлива постать Аврелія Августина (354-430рр.),естетична концепція якого склалася на ґрунті містичних ідей неоплатонізму й раннього християнства. Важливе місце в теорії Августина належить концепції краси-ієрархічного руху від матеріального через духовне до абсолюту. Августин обґрунтовує значення таких понять,як спів-розмірність,симетрія,гармонія,спираючись на які формується твір мистецтва.

На розвиток середньовічного мистецтва вплинув і ранньохристиянський теоретик Іоанн Скот Еріугена (810-877рр.),котрий розробляв ідею втілення божественної краси в «зримих образах» -у єдності,цілісності,формі. Еріуген підходив до думки про можливість існування «внутрішньої» (духовної,змістової) краси-прекрасного,яке вище й важливіше за зовнішню досконалість (людини,предмета,мистецького твору).

Значний інтерес до естетики як теоретичного «наставника» мистецтва виявляють XII-XIII ст.,які представлені працями Бернара Клервоського (1090-1153рр.) та Гуго Сен-Вікторського (1096-1141рр.). На їхню думку,мистецтво компенсує те,чого людині не може дати природа. Звідси виводилася теоретиками пізнього Середньовіччя класифікація мистецтв на «вільні» й «механічні». До останніх належали ті види ,в яких домінувала розважальна функція,задовольняючи «спрощені» потреби. До «механічних» Гуго Сен-Вікторський відніс і театр,не збагнувши величезних емоційних і виховних можливостей цього виду мистецтва. Значний теоретичний доробок містили концепції схоластів XIIIст. -Альберта Великого,Ульріха Страсбурзького,Фоми Аквінського.

У XIIIст. завдяки праці Вітело «Перспектива» європейці знайомляться з ідеями арабського філософа Альхазена (965-1039рр.),який розробляв проблему специфіки зорового сприйняття мистецтва,геометричних основ перспективи,оптики. Філософсько-естетична спадщина Вітело-Альхазена сприяє розширенню мистецтвознавчих уявлень не лише Середньовіччя,а й Відродження.

Серед найважливіших осередків середньовічної художньої культури Європи було мистецтво Візантії. Візантія пройшла складний шлях історичного розвитку,котрий позначився на долі й специфіці її мистецтва. На території Візантії збереглися міста,високорозвинені ремесла,активні торговельні зв’язки з іншими країнами. Візантія виконує функцію спадкоємці античної культури й творчо трансформує певні її елементи в культуру феодального суспільства. Взаємозв’язок Візантії з такими країнами,як Грузія та Вірменія,а також постійні творчі контакти зі слов’янськими культурами,які прийняли візантійську модель християнства,збагачували художню культуру Візантії.

У процесі формування середньовічного світогляду принципово змінювалися художнє мислення,система художніх образів. Для архітектури Візантії характерне створення церков двох типів: базиліки й центричної купольної споруди. Витягнутої форми,розчленована рядами колон на нефи,базиліка була розрахована на велику кількість віруючих.

Важливим етапом розвитку візантійського мистецтва був період від середини IX до середини XI ст. Дедалі активніше мистецтво підкоряється канонові - системі чітких норм і правил.

У подальшій історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський - XI-XIIст. і готичний - XIII-XIVст. Романський стиль повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови цього стилю різноманітні за типами,за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів,монастирів,замків.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва,яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності,Візантії,Ірану й навіть Далекого Сходу.

Щодо мистецтва готичного стилю,то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою,живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше,ніж у романському,відбився вплив більш раціонального сприймання світу,прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Культурне життя зрілого феодального суспільства було досить насиченим і різноплановим. Важливу роль відігравала рицарська культура,яка об’єднувала складний комплекс звичаїв,ритуалів,вимагала дотримання певних манер,наслідування конкретного морально-е