Культура спілкування як основа взаємодії між людьми

Реферат на тему:

Культура спілкування як основа взаємодії між людьми

У сучасних умовах, коли людство у своїй взаємодії з довкіллям дійшло до кризи стану, визначальним фактором його існування стає формування культурного потенціалу, в якому відображено міру можливостей актуалізації культурних сил особистості у цілеспрямованій соціокультурній діяльності. Глибинні соціальні перетворення в Україні зумовлюють серйозні зміни у світогляді та культурному житті людей.

У часи становлення державності України оновлення нашого суспільства не можливе без нових соціальних орієнтирів. Гуманізація освіти сприяє кінцевому формуванню стійкого та довготривалого запиту суспільства на особистість як носія загальнолюдської моральності та духовності. Питання відродження культурного потенціалу є нагальною проблемою сьогодення.

Соціокультурні перетворення останніх років викликали активний інтерес сучасної педагогічної науки до проблем ціннісного світу особистості, до принципів та умов формування її культури [3, 16].

Активно зростаючий інтерес до проблем внутрішнього світу особистості зумовлений, з одного боку, кризою громадської самос­відомості, ускладненням життєдіяльності людини, а з іншого – підвищенням ролі суб’єктивного фактора, значимістю самобутньої духов­ної культури окремої особистості у загальному процесі культурот­ворчості. Науково-педагогічний інтерес до означеної проблеми викликаний основними суперечностями, що характеризують її сучасний стан: між концептуально-методологічним оновленням основ процесу формування морально-ціннісних орієнтацій та традиційною системою методичних засобів його реалізації, між якісно новим поглядом на особистість школяра як на суб’єкт духовного самовизначення у діалозі культур та практикою уніфікованого підходу до навчально-виховного процесу.

Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) визначає стратегічну мету розвитку системи виховання молодого по­коління України: забезпечення можливостей постійного духовного й культурного са­мовдосконалення особистості, формування інтелектуального та куль­турного потенціалу як найвищої цінності нації [2, 5]. Слушним постає зауваження В.Г.Кременя: “В усіх ланках освіти важливо, по-перше, розширити масштаби вивчення мов, а по-друге, так перебудувати їх вивчення, щоб діти засвоювали не знання про мову, а саму живу мову і могли нею вільно спілкуватися” [5, 11]. Водночас переважна кількість шкільних педагогів працює з перенавантаженням, що “призводить до істотного зниження рівня освіченості випускників загальноосвітніх шкіл, створює перешкоди для подальшого їх навчання у вищий школі” [12, 1].

Тому сьогодні виникає нагальна потреба домогтися оновлення змісту про­фесійної підготовки фахівців, які у контексті вимог сучасного суспільного буття забезпечують включення підростаючого покоління до соціокультурної діяльності, актуалізують культурні стосунки між людьми (К.В.Гавріловець, В.Н.Дубровіна, В.О.Сухомлинський, Б.Т.Ліхачов, І.А.Зимня, В.К.Платонов, В.С.Мухіна та інші).

Спілкування здійснюється у певних соціальних умовах, в яких мова реально функціонує і розвивається. Важливим аспектом є соціальна структура суспільства, в якому вживається певна мова.

Б.Т.Ліхачов вказував, що спілкування є найважливішим середовищем духовного, суспільного та особистісного проявів людини, досягненням взаєморозуміння між людьми. Соціально психологічна сутність спілкування полягає у тому, що воно являє собою живий безперервний процес спілкування людей, що забезпечує усю різноманітність життєдіяльності, відносин, самопрояву та самоствердженню за допомогою мови чи сленгу, а також міміки, поз, рухів тіла, жестів, символів, звукових сигналів, умовних знаків. Потреба у спілкуванні існує у людині з самого початку, генетично, як умова існування Homo sapiens[6, 219].

А.Б.Добрович підкреслював, що в житті людини можна виділити дві сторони: контакти з природою та контакти з живими істотами. Перший тип контактів називають діяльністю, що є специфічним видом активності, спрямованою людиною на пізнання та творче перетворення оточуючого світу. Другий тип контактів характеризується тим, що його сторонами є живі істоти: організм з організмом, які обмінюються інформацією. Такий тип контактів називається спілкуванням, різноманітним за своїм внутрішнім змістом [4, 35].

Мета спілкування – те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У людини кількість цілей спілкування збільшується. До них можуть належати передача та здобуття об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, встановлення особистих та ділових стосунків. Цілі спілкування являють собою засіб задоволення багатьох потреб – соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних [8, 120].

Крім наданих природою засобів спілкування, існує велика кількість винайдених самою людиною. До них належать мова, писемність, технічні засоби запису, радіо, телезасоби, телефони, телефакси Інтернет. У сучасній вітчизняній та світовій літературі (Е.Берн, А.В.Петровський, Р.С.Немов) існує поліморфізм поглядів на види спілкування, які класифікуються за різноманітними ознаками.

Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування. Перше властиве людині. Розвиток вербального спілкування спирається на невербальні засобі комунікації. Роль цього виду спілкування важко переоцінити, бо в його основі лежить засвоєння мови, яка є умовою розвитку людини. На думку М.О.Фаєнової, “понятием, более точн